Війна не зупиняє життя, вона його просто змінює. Змінила вона й творче життя музикантів з Краматорська. Багато хто з них евакуювався та почав діяльність на новому місці. Але тільки музика додає їм наснаги рухатися вперед.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої країни музикант з Краматорська Даніїл Яшнов евакуювався у місто Кременчук на Полтавщині, де навчає дітей грати на гітарі та активно дає вуличні концерти з потужною командою земляків. Про життя та творчість за сотні кілометрів від дому хлопець розповів журналісту “Pro100Media”.
Даніїл, як розпочався ваш шлях у музиці?
Він розпочався з 6-річного навчання у музичній школі на курсі фортепіано. Паралельно з цим я самостійно навчився грати на гітарі. Якщо говорити про мене як про музиканта Краматорська, мій шлях розпочався у 2018 році після фестивалю “День музики”, який організовувала молодіжна платформа “Вільна Хата”. Тоді ми з друзями організувалися та зробили щось своє.
Чому обрали саме фортепіано та гітару?
Тут все просто, я з дитинства чув як моя мама грає на фортепіано. Мені дуже подобалося її слухати й пізніше це надихнуло самостійно освоїти інструмент. Навіть у дитинстві я сам намагався клацати фортепіано, а мама мені показувала як правильно грати, щоб виходив гарний звук. Тому тут, як кажуть, карти зійшлися. Гітара приваблювала мене як будь-якого підлітка, є в цьому музичному інструменті своя неповторна романтика.
Чим окрім музики займалися у Краматорську до повномасштабного вторгнення?
Навчався на юриста у ДІТМ МНТУ ім.ак.Ю.Бугая. Я дійсно хотів стати юристом, але коли почалася епідемія коронавірусу, ця ідея потроху почала згасати. Я почав більше знаходитися в музиці та оминати юрисдикцію.
Яким запам’ятали початок повномасштабного вторгнення?
Того ранку, 24 лютого, я прокинувся від шуму. Здавалося, що це був вітер, що б’є по вікнах. Я вийшов на балкон і якось одразу зрозумів, що це був зовсім не вітер. Я зайшов в інтернет та побачив, що ніхто з моїх знайомих не спить, усі вони в мережі. Почали надходити повідомлення: “А ти це чув?”, “А ти це бачив?” або “А що взагалі відбувається?” Ніхто не розумів, що це та до чого. Згодом почали з’являтися перші новини про вибухи по всій країні.
Коли ви вирішили евакуюватись?
Взагалі спочатку ми думали, що військові дії продовжуватимуться максимум місяць, тому всією родиною з’їхали в один будинок і не виходили практично нікуди. Сподівалися, що скоро все закінчиться. Але лінія фронту наближалася, на той час окупували місто Ізюм. Я розумів, що існує великий ризик, що Краматорськ може бути на лінії розмежування. Почав обдзвонювати знайомих, дізнаватися куди можна поїхати. Тоді вся моя родина була в стані невизначеності, незрозуміло було куди та як їхати. Найбільше переживала сестра.
Мій друг дав мені контакти людини в Кременчуці, яка була готова допомогти тому ми переїхали сюди. Це було наприкінці березня минулого року.
Як продовжили займатись музикою вже на новому місці?
Перші місяці три я байдикував, чекав, що станеться диво, війна закінчиться і можна буде повернутися додому. Не хотілося адаптуватись у новому місті. Коли я остаточно зрозумів, що це надовго і ситуація залишається напруженою, почав шукати роботу хоча б за невелику оплату: баристою або продавцем. Але всі боялися брати на роботу тимчасового переселенця, казали: “Ви, можливо, скоро поїдете, а нам доведеться шукати нову людину”.
Тоді я вирішив піти старим шляхом. У Краматорську я співпрацював із громадською організацією “Вільна хата”, і в Кременчуці я теж вирішив знайти місцеву ГО і, можливо, попрацювати з ними. Так я знайшов кременчуцький молодіжний центр “Простір ідей” та запропонував свої послуги вчителя гри на гітарі. На той момент ні вони, ні я не розуміли, як це буде, але вирішили спробувати. Дали оголошення і в мене з’явилися перші учні. Наразі до групи ходять до 15 осіб. З деякими я займаюся близько року, інші – тільки нещодавно прийшли. Усі учні – кременчуківці, але є один хлопець із Горлівки.
Крім викладання, є можливість виступати?
Так склалися обставини, що до Кременчука переїхала вокалістка краматорського музичного гурту “SA&VA” Ярослава Вайс зі своєю родиною. Ми з нею поспілкувалися і вирішили спробувати зібратися та пограти для себе. А вже зараз ми активно виступаємо на вулицях міста.
Як люди у Кременчуці сприймають вуличну творчість?
Людям подобається. Кременчук взагалі дуже музичне місто. Я ще торік зауважив, що у місцевому парку грають щонайменше чотири музиканти, тож кременчуківці до цього звикли. Нам також грати комфортно.
Ви пишете свою музику чи більше зосереджені на кавер-версіях?
Зараз у репертуарі, звісно, більше каверів. І Ярослава з ними працювала і мені зручно. Ми співаємо український рок. Але вже створюємо начерки свого матеріалу. Плануємо у майбутньому потроху цю музику просувати.
Вам подобається Кременчук?
Раніше моя бабуся щоліта приїжджала на Полтавщину і завжди розповідала, що тут живуть добрі люди, які допомагають один одному. Я тоді це не сприймав, думав: “А де люди погані? Люди як люди”, А коли сам сюди приїхав, відчув неймовірну підтримку, всі ставляться до тебе по-дружньому, посміхаються. Навіть водіям громадського транспорту всі пасажири дякують. Так, це дрібниці. Але вони дуже врізалися в мою підсвідомість, це був по-справжньому вау-ефект. Навіть коли я прийшов до молодіжного центру зі своєю ідеєю викладати, я одразу відчув підтримку та розуміння. Тому у Кременчуці я почуваюся максимально комфортно.
Що зараз у вашому житті найголовніше?
Після початку великої війни я переосмислив цінності. Раніше я сказав би, що для мене цінність – можливість займатися музикою. Але зараз для мене найбільша цінність те, що маю сім’ю, що вона поруч і те, що ми можемо більш-менш спокійно жити.
Дорого зараз бути музикантом?
Так, дорого. Але зараз є грантова підтримка. Наприклад, у “Просторі ідей” частково покриваються витрати. Практично все потрібне для роботи обладнання у мене є. Тому зараз особисто для мене це не є витратним.
А яку музику слухаєте особисто ви?
Після того, як у 2016 році я потрапив на концерт гурту “Океан Ельзи” на стадіоні «Авангард», мій музичний смак змінився і я повністю занурився в українську музику. Зараз у моєму плей-листі окрім “Океану”, пісні гуртів “Антитіла”, “Друга ріка” та інших, також мені дуже подобається творчість гурту “Bahroma”. Та й загалом є бажання розвивати українську музику.
Які плани маєте на майбутнє?
Бажаємо розвивати нашу приватну музичну школу. Є така ідея. Можливо, залишусь у Кременчуці, а може, у зв’язку з сімейними обставинами переїду в інше місто та спробую щось своє відкрити там. Загалом планую розвиватись як музикант, а, можливо, ще як вокаліст.
А до Краматорська плануєте повертатися після Перемоги?
Якщо буде потрібна моя допомога, щоб відновити інфраструктуру міста чи взагалі потреба у фізичній силі, я, звичайно, приїду. Ну а взагалі складно сказати щось конкретне поки в місті немає мирного життя. Доки буде війна до Краматорська планів повертатися немає.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
