“Чекаю на можливість повернутися та працювати в Краматорську”. Заслужений тренер з самбо Ігор Мацай про роботу та життя в евакуації

Краматорець Ігор Мацай – заслужений тренер України з самбо, керівник Донецької обласної федерації самбо НФСУ, суддя міжнародної категорії. 

Під час повномасштабного вторгнення Ігор Володимирович був змушений евакуюватися з Краматорська, але продовжує свій тренерський шлях, не втрачає зв’язок з підопічними та знаходить шляхи для розвитку спорту.   

Журналіст “Pro100Media” дізнався, як Ігор Мацай продовжує тренувати майбутніх чемпіонів, зберігаючи спортивний дух та мотивацію, а також як він впорався з викликами, які принесла з собою війна.

Розкажіть про свій тренерський досвід

Тренером я працюю понад 30 років. Я сам спортсмен, майстер спорту міжнародного класу, бронзовий призер чемпіонату світу з самбо у 1998 році. Відслужив в армії, де теж активно займався спортом, здобув вищу спортивну освіту та почав працювати тренером у рідному Краматорську. Вже тренером виступав за Національну збірну.

Як змінилося ваше професійне життя під час повномасштабного вторгнення?

В гіршу сторону. Зрозуміло, що тренування у спортзалі ніщо не замінить. За час війни ми втратили багатьох молодих перспективних спортсменів, багато хто виїхав за кордон, хоча основний склад вдалося зберегти. У 2023 році примудрилися навіть підготувати чотирьох майстрів спорту.

Деякі спортсмени продовжують тренування безпосередньо у Краматорську, готуються до найближчих змаганнях у Києві, які відбудуться на початку лютого.

Я приїжджав в Краматорськ у листопаді, ми проводили з дітьми олімпійський урок, разом з тим привезли 1,5 тонни гуманітарки. Зібрали на захід усіх борців із греко-римської боротьби, самбо, дзюдо, які залишились у місті. Були присутні два учасники Олімпійських ігор: наш земляк Максим Коротун та перший в історії України чемпіон світу з дзюдо Георгій Зантарая. Майстер-клас від них вийшов дуже сильний, всі залишилися задоволеними.

Як зараз взагалі відбуваються тренування?

Наприклад, зараз розпочався збір, частина людей уже поїхала до Кропивницького. Там знаходиться основна база Донецької області з самбо, тому що основний кістяк спортсменів знаходиться там. Зараз я треную близько 20 спортсменів, з них 5 майстрів спорту. Вони вдосконалюють свою майстерність, беруть участь у змаганнях, зборах. В нас є річний календар змагань.

Проводжу я ще онлайн тренування, розписую кожному індивідуальний план, графік занять. Хлопці надсилають мені відео, фото. Я дивлюся, коригую. Загалом по всій Україні зараз розкидані наші спортсмени, в Дніпрі багато, в Полтаві, деякі за кордоном. Ми працюємо, але сподіваємось на швидке повернення додому, там знаходиться все обладнання. Я періодично навідуюсь додому, дивлюся чи все на місці.

А щось вдалося з обладнання вивезти з Краматорська?

Практично нічого. Все залишилося у Краматорську.

А ви зараз де мешкаєте?

Я живу в селі Зазим’я, за кілька кілометрів від Києва. У мене тут мешкає донька. Тут поряд ліс, річка, умови, загалом майже як у санаторії. Але сподіваюся на якнайшвидше повернення додому. Я зустрічався з заступником міського голови Андрієм Безсонним, він сказав, що ніхто поки що не зможе забезпечити нам безпеку під час тренувань у Краматорську. Ну це зрозуміло, місто в нас прифронтове.

Чи допомагає вам міська та обласна влада?

Так. Від міської ради три спортсмени нещодавно отримали премію. Облдержадміністрація допомагає з поїздками на змагання. Я очолюю Донецьку обласну Федерацію самбо НФСУ, тому вдається співпрацювати з владою. Тренери з Донеччини працюють в інших регіонах країни, та, безпосередньо, в нашій області. Тримаємо з ними зв’язок.

Торік в нас практично не було міжнародних змагань. Національна збірна не брала участь через те, що в них взяли участь спортсмени з Росії та Білорусі.

Взагалі з якими потребами зараз стикаєтесь?

Проблеми є з фінансуванням, звісно. У відсутності екіпіровки, але потроху намагаємося вирішувати і цю проблему. Але, попри це, спортивні успіхи є, команда тренерів працює. Єдине, що зараз потрібне: дочекатися Перемоги. Я чекаю на можливість повернутися і працювати в Краматорську.

Який вік спортсменів, яких ви зараз тренуєте?

Це спортсмени з 1997 по 2007 рік народження. Зараз виступаємо у категоріях: молодь, старші юнаки та дорослі. З молодшими юнаками, звісно, проблема. Багато хто виїхав, тому спортсменів займається небагато.

На вашу думку, чи є перспективи у спортсменів?

Звичайно є. Але багато наших спортсменів входять до складу силових структур, де прийоми самбо використовуються. А силовиків не випускають зараз за кордон, тож певні обмеження є. Але є шанс у молодших спортсменів, у яких буде можливість виїжджати на змагання.

Бракує у нас й молодих тренерів. Деякі поїхали до інших країн, і, хоч і продовжують проводити заняття онлайн, це все не те. Якщо війна затягнеться, то буде ще складніше.

А ще хочеться сподіватися, що все наше обладнання, що залишилося у Краматорську, дочекається повернення. Поки що з ним усе гаразд, що буде далі – невідомо.

Деякі спортсмени повернулися до Краматорська, та й взагалі потреба займатися в місті є. Періодично люди дзвонять, цікавляться, коли можна привести дитину.

Та й мені некомфортно, хочеться вже додому. Житло в Зазим’ї дуже дороге, половина зарплати йде, щоб його оплатити, а в Краматорську все своє залишилося.