Краматорська волонтерка Ксенія Парфентьєва вже не перший рік допомагає місцевим тваринам. Дівчина зауважує: турбуватись про братів наших менших почала ще у школи, а більш серйозно зооволонтерством зайнялась у 2015 році. Не злякалася Ксенія й жахіть повномасштабного вторгнення, тому з перших днів великої війни почала евакуювати чотирилапих з прифронтового міста. Сьогодні разом с чоловіком краматорка розробляє проєкт, який має об’єднання всіх любителів тварин.
Журналісту “Pro100Media” Ксенія розповіла про нелегку, але водночас благородну справу зооволонтерства, якій присвячує увесь свій вільний час та життя.
Коли ви зрозуміли, що хочете допомагати тваринам?
Це в дитинстві з’явилося таке бажання. Годувала котів та собачок, допомагала прилаштувати їх. Згодом я познайомилась з краматорським благодійним фондом «Друг», тоді почалося більш серйозне волонтерство: допомагала кормом та фінансами, разом з волонтерами ми влаштовували благодійні акції з прилаштування безпритульних тварин.
Як на початку повномасштабного вторгнення ви допомагали тваринам з Краматорська?
На початку повномасштабного вторгнення я допомагала евакуювати підопічних БФ “Друг”. Тоді на перетримці було більше сотні собак. На той момент всі ми в такому шоку були, бо думали, що з дня на день війна прийде в наше місто. Та й прилітало тоді по Краматорську та його околицях часто. Звичайно, ми дуже переживали за наших чотирилапих улюбленців.
Пізніше я познайомилась з різними організаціями, які надають гуманітарну допомогу, почали привозити її в Краматорськ, Так я стала координаторкою кількох благодійних організацій та допомагала передати корм усім, хто його потребує.
Як змінився підхід до вашої роботи, якщо порівнювати з тим, як було до великої війни?
Все дуже змінилося, бо до повномасштабного вторгнення ми навіть не знали, що існують певні серйозні організації, що надають корм для тваринок та допомагають зі стерилізацією. Мабуть, така допомога й стартувала вже під час великої війни, тому що з боку країн Європи почалася особлива увага до України та наших проблем.
З якими труднощами ви стикнулися під час війни?
Та це були суцільні труднощі, тому що ми взагалі не розуміли що відбувається та як організовувати нашу роботу. Перший час було важко, в тому числі з евакуацією. Були такі випадки, що забирали тварину і ми не знали куди та що її чекає. Зараз ця робота більш налагоджена.
Сьогодні ми допомагаємо тваринам в Краматорську та більш небезпечних населених пунктах Донеччини, як, наприклад, Авдіївка чи смт. Нью-Йорк. Забезпечуємо харчуванням безпритульних кішок та собак, допомагаємо з евакуацією, стерилізацією, лікуванням та прилаштуванням чотирилапих.
Наприклад, коли я була в евакуації, в мене була можливість перевозити тварин до Дніпра та вже у місті знаходити їм нові родини. Зараз я повернулася в Краматорськ. Через особисті причини, але тут зручніше волонтерити, можна особисто зустрітися з кимось, якщо є потреба чи забрати до себе тварину.
Як відбувається комунікація з організаціями, з якими ви співпрацюєте?
Нічого складного – ми переписуємося у месенджерах, я пишу про потреби, а потім оформлюю та надсилаю звіти, їх дуже багато.
На початку повномасштабного вторгнення мені інші волонтери підказували де знайти ці організації. До тих, кого можна було знайти у соцмережах, я відразу зверталася. Зараз я комунікую з перевіреними організаціями, з якими ми співпрацюємо давно, тому довіряю їм.
Сьогодні багато в Краматорську залишається безпритульних тварин?
Дуже багато, навіть попри те, що ми їх стерилізуємо. На початку вторгнення їх було тисячі, тому що люди просто тікали з міста, кидаючи тварин на вулиці, залишали у дворі на ланцюгу чи зачиняли у квартирах.
Зараз насправді нічого не змінюється. Майже кожного дня мені телефонують з проханнями про допомогу, просять забрати та прилаштувати чотирилапих. Тому ми займаємося евакуацією досі. З цим нам допомагає організація UAnimals, приїжджають до нас та забирають тваринок у більш безпечні місця.
Як, на вашу думку, можна вирішити проблему з безпритульними тваринами?
Думаю, потрібне законне регулювання, тому що наші люди зовсім не відчувають відповідальність за тварин. Не бачать що за цим слідкує влада, тому дозволяють собі безкарно викинути тварину на вулицю, або просто відпустити погуляти. У нас багато хто досі не розуміє, що якщо в них собачка чи кішечка погуляла і вони роздали цуценят та кошенят, ці тваринки теж можуть опинитися на вулиці. Люди найчастіше ненадійні. Тому, по-перше, треба регулювання цих питань на законодавчому рівні, по-друге, стерилізація.
Розкажіть детальніше про соцмережу, яку ви розробляєте разом з чоловіком?
Ми довго хотіли обʼєднати усіх зоозахисників, волонтерів, ветеринарів та просто любителів тварин в одну спільноту, щоб можна було зручніше працювати. Наш проєкт, сайт «Druzi space». допоможе волонтерам знаходити проєкти, в яких вони будуть корисні, власникам домашніх тварин – отримати консультації від досвідчених ветеринарів і записатись на прийом, а благодійним та зоозахисним організаціям – обʼєднатись з іншими та направити ресурси на необхідні проєкти. Зараз проєкт знаходиться в активній розробці.
Чим ще займаєтесь зараз крім волонтерства?
Виховую маленького сина, працюю дизайнером.
Чи вистачає часу на все?
Звісно, ні. Думаю, нікому його не вистачає, щоб все встигати. Але мене підтримує родина, яка допомагає у всіх питаннях. Ми взагалі родина волонтерів, тому допомагаємо й один одному, й іншим. Чоловік в мене допомагає ЗСУ, я – братам нашим меншим.
Які плани маєте на наступний рік?
Будемо продовжувати волонтерити та працювати. До Перемоги більше нічого не планую.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
