”Під час війни вкрай важливо пам’ятати про наших братів менших. Тих, хто стає для нас найкращим другом та підтримує без слів у найважчі часи”, – каже краматорець Олександр Кречун, який допомагає тваринам в рідному місті пережити війну.
Чоловік розповідає, що через повномасштабне вторгнення багато тварин залишились без домівок, тому що власники, рятуючись від обстрілів, не захотіли брати з собою додаткові «турботи».
Журналіст “Pro100Media” поспілкувався з Олександром та дізнався яким чином він допомагає тваринам та з якими проблемами стикається кожен день.
Як ви допомагаєте тваринам в Краматорську?
Почну з того, що я дуже люблю тварин, мені подобається їм допомагати. Практично всі тварини, які протягом багатьох років у нас жили, були взяті з вулиці. Це не породисті тварини, а звичайнісінькі. Більше я люблю котів, хоча собаки в мене теж є, та й безпритульних я підгодовую.
Завжди намагаюся брати із собою корм, і якщо бачу на вулиці собаку чи кішку – годую. Є в мене кілька постійних підопічних. Корм я і сам купую, і допомагають волонтери. Розумію, що для мене це лише корм, а для покинутої тварини ще кілька днів ситого життя. Всіх я, звичайно, врятувати не можу, але намагаюся робити це максимально, дати шанс кожному.
Когось беру додому на перетримку, когось годую, розповсюджую про них інформацію в інтернеті, допомагаю знайти нову родину.
Скільки у вас зараз живе тварин?
Три коти та два собаки. Одного кота ми взяли з бомбосховища. Люди, мабуть, виїжджали, а його покинули. У нього чи відрізана, чи відкушена частина лівого вуха. Його Маркіз звуть, але я називаю його мій Markizzetttio.
Мішеньку теж на вулиці знайшли. Він зовсім в поганому стані був, а зараз просто чудовий кіт.
Арсена взяли маленьким у селищі Прокатників.
А собаки, Кузьма та Рекс, в нас давно живуть. Їм 10 та 14 років.
Як вам допомагають волонтери?
В Краматорську діє благодійний фонд “Друг”. Вони дуже допомагають. Ще є звичайна дівчина з Краматорська Ксенія Парфентьєва, яка спілкується з волонтерами та донорами з інших міст України та країн Європи. Вона і волонтер, і координатор. Робить величезну роботу та допомагає усім необхідним для тваринок.
Був ще такий випадок. У Старому місті волонтери БФ “Друг”, Кіра та Римма, побачили, що на дорозі лежить молоденький песик, було видно, що він хворий. Від нього йшов сильний запах гнилі, а ще він нічого не їв. Я тоді їм розповів де тварина знаходиться. Волонтерки приїхали, ми разом зловили його, потім тварина вирушила до Олександрії Кіровоградської області. Так у приватному притулку йому надали необхідну допомогу. Через деякий час поцікавився у волонтерів з Александрії як він там. Під час спілкування я дізнався про меценатів з Норвегії. Вони погодилися допомогти всім, хто допомагав врятувати цього песика, на знак подяки. Зараз раз на два-три місяці ми отримуємо допомогу від них.
Але востаннє, коли норвежці надіслали допомогу, вони написали, що весь цей процес може скоро ускладнитися, бо гуманітарну допомогу планують оподаткувати. Якщо нововведення ухвалять, гуманітарні постачання взагалі можуть припинитися, бо матеріально вони не потягнуть. Говорять, що самі беруть корми безплатно, безплатно надсилають, а з них планують брати гроші.
Скільки приблизно у Краматорську волонтерів, які допомагають тваринам?
Точну кількість не назву. Людей, які просто підгодовують тварин – багато, але якщо говорити про організації, донорів та меценатів, то звичайно, їх вже меньше. Небайдужі люди є і допомагати готові, питання лише у матеріальному забезпеченні.
Ви щодня спеціально виділяєте час, щоб вийти на вулицю погодувати тварин?
Я працював 17 років на заводі НКМЗ, зараз виробництво зупинилося, тож тимчасово не працюю. Тож час вільний є. Після сніданку я виходжу на вулицю, йду певними місцями з кормом. Після обіду вже йду іншим маршрутом.
Чим займаєтесь крім допомоги тваринам?
За відсутності газу займався заготівлею дров. Нині його дали, тому стало легше. Коли дозволяла погода, ходив на рибалку. Буває виходимо з товаришами пограти у баскетбол. Загалом я люблю спорт, тому часто дивлюся трансляції спортивних матчів. Подобається ще їздити велосипедом, наприклад, просто до річки або в ліс.
Загалом за весь час війни я знаходився в Краматорську. Єдине, коли 8 квітня 2022 стався теракт на краматорському залізничному вокзалі, дуже злякався. Живу я приблизно за два кілометри від вокзалу, тому добре все чув. Після ненадовго поїхав до родичів у Кам’янське Дніпропетровської області. Психологічно було складно. Батьки залишилися у Краматорську. Пізніше і я повернувся, бо хотів бути поряд.
А зараз як у місті обстановка?
Останні кілька тижнів більш-менш нормально. Але тут не вгадаєш. Сьогодні добре, завтра не дуже. День прожили, та й добре. Тиша оманлива. Наприклад, район, де я живу, вже близько 4 разів обстрілювали росіяни за час великої війни.
Чи збільшилась у Краматорську кількість кинутих тварин з початку повномасштабного вторгнення?
Стало дуже багато собак, які від голоду та холоду стали трохи агресивними. А котів бездомних навпаки стало мало. Можливо, деяких навіть собаки загризли.
Охоче зараз краматорці беруть до себе безпритульних тварин?
Чесно кажучи, приблизно з 8 тварин беруть 2. Загалом у місті гостро стоїть питання стерилізації. Тварини народжують, деяких цуценят забирають, деякі залишаються. Потім виростають, також народжують, і так по колу. Тут питання відповідальності господарів, тому що багато хто з них кинув нестерилізованих котів та собак. Вони беруть “іграшку для дитини”, потім виявляється, що її треба ще й доглядати, тому виганяють тварину. Багатьом людям треба розуміти, що якщо вони взяли тварину, вони мають нести за неї відповідальність.
Як, на вашу думку, ще можна вирішити проблему з безпритульними тваринами?
Крім стерилізації потрібні притулки, хоча б для перетримки. Тому що, як я вже казав, кількість безпритульних в порівнянні з тими, хто потрапляє до нових родин просто незрівнянна. До війни з міським головою обговорювали ці проблеми, але зараз, ясна річ, не до цього. Сьогодні перетримку забезпечують небайдужі люди, роблять усе своїми руками.
Хотілося б, щоб у майбутньому була розроблена програма держфінансування для стерилізації тварин чи допомога приватних меценатів.
Які у вас плани на майбутнє?
Головне дочекатися нашої Перемоги. Але й далі незрозуміло як буде. Краматорськ завжди був промисловим містом, містом заводів. Але промисловість винищується, багато ворожих ракет прилітає саме на територію підприємств. Тому незрозуміло взагалі, яким наше місто буде після війни. Післявоєнний час, як мені здається, набагато страшніший, складно буде людям знайти себе, і навіть просто роботу в Краматорську.
З одного боку, я розумію, що багато років прожив тут і не хочу їхати, а з іншого не виключаю варіант переїзду. Але якщо жити вдома, то хочеться змінити вектор професійної діяльності та працювати з тваринами. Мені дуже подобається це, я прям душею відпочиваю поруч із братами нашими меншими. Навіть зарплата мені величезна не потрібна, просто щоб на життя вистачало.
Колись я хотів бути спортивним журналістом. Журнали навіть збирав, мріяв про це. Хотів би, можливо, у майбутньому спробувати себе у цьому. Для душі хочеться працювати, під час війни прийшло раптом усвідомлення цього. Тож подивимося, що буде далі.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
