“Хочу, щоб Україна чула лише гарні новини”: військовий з Краматорська Валерій Конарєв  про службу в ЗСУ та плани на майбутнє

До початку повномасштабного вторгнення краматорець Валерій Конарєв працював  звукорежисером на телебаченні у Львові. Але у 2022 життя Валерія зазнало кардинальних змін. Зараз чоловік служить офіцером з морально-психологічного забезпечення у Збройних Силах України, де підтримує дух захисників у найскладніші для країни часи.

Про мотивацію та майбутні плани Валерій розповів журналісту “Pro100Media”.

Коли ви переїхали до Львова?

У 1990 році. Строкову службу проходив ще за радянських часів, з 1988 по 1990 рік, після цього у Львові вступив у  вище військово-політичне училище (зараз Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, – прим. ред.) Тут й залишився жити.

Військово-політичне училище було єдиним у світі, там вчилися курсанти з 30 країн. У нас навіть висіли прапори країн, представники яких закінчили навчальний заклад.

Коли вчився, був учасником команди КВК «Ескадрон Гусар». Грали в Вищій лізі, а ще підпрацьовував на радіо.

Яким було ваше життя до повномасштабного вторгнення?

ВУЗ я закінчив у 1994 році, ми тоді були перші, хто підписував контракт на військову службу. Лише за таких умов можна було отримати вище військове звання та офіцерську освіту. Паралельно я вчився звуковому мистецтву, брав участь у різноманітних конференціях, знайомився та спілкувався з багатьма людьми зі сфери шоубізнесу. У 2000 році я звільнився з військової посади за власним бажанням та працював у творчій сфері. Загалом до звільнення в мене було 12 років військового досвіду.

У 2014 році, коли анексували Крим та почалася війна на Донбасі, великих концертів не було. Тоді мені запропонували роботу звукорежисером на телебаченні. Таким чином до 2022 року я пропрацював на ТРК Перший Західний.

Яким ви пам’ятаєте початок повномасштабного вторгнення?

Це був шок. Нас всіх одразу викликали на телебачення. Перші два місяці ми майже жили там, бо звукорежисерів лише двоє, а прямі трансляції були постійно. Пізніше почали співпрацювати та чергуватись з іншими місцевими каналами, стало трохи легше.

Згодом мене мобілізували. Керівництво Першого західного писало прохання в Міністерство оборони, щоб зробити мені бронь, бо працювати не було кому, але тоді була нестача офіцерів. Спочатку відвідував заняття, вдосконалював знання та навички та почав працювати.

Чи була, на ваш погляд, Україна готова до повномасштабного вторгнення?

Скажу так: нам багато вставляли палок в колеса. Про вторгнення  говорили та писали, але було багато неправильних дій.

Що зараз входить до ваших обов’язків?

Я офіцер з морально-психологічного забезпечення. Займаюся виховною та просвітницькою роботою. Робочий день майже цілодобово, в бойовому режимі. Зокрема багато інформації готую для хлопців, щоб їм було цікаво слухати.

Яким чином, на вашу думку, має закінчитись війна?

Тільки нашою Перемогою та звільненням всіх українських територій, включно з тими, що були окуповані ще у 2014 році. А там побачимо, може й Кубань схоче до нас приєднатися.

Як, на вашу думку, має проходити національне-патріотичне виховання на деокупованих територіях, мешканці яких вже 10 років чують лише російську пропаганду?

Вважаю, що все треба робити поступово. Тим паче там не так багато людей проросійських. Якщо прослідкувати історію нашою країни, то можна побачити що в нас на Сході був дуже розвинений націоналістичний рух, тому, думаю, з часом всі люди розпочнуть розмовляти українською мовою. Було б бажання. Я коли жив в Краматорську, теж розмовляв російською, а потім вступив у ВУЗ та перейшов на українську, тому що у Львові всі так спілкуються. Коли ти кожен день чуєш українську мову, сам починаєш нею спілкуватися.

Я часто читаю новини про правопорушників. Це можуть бути винуватці ДТП, крадії, домашні насильники тощо. Багато користувачів соціальних мереж в коментарях до таких новин пропонують відправити одразу таких людей на фронт. Як ви відноситесь до того, що деякі люди сприймають армію як якийсь карний орган?

Я вважаю, що людина, яка дійсно любить Україну та готова її захищати сама піде до військкомату. Але якщо людина не має бажання, на мій погляд, не треба примушувати, бо користі від цього не буде.

Як ви оцінюєте стан української армії зараз?

Як все було 25 років тому, так й лишилося. Нічого не змінилося, а у чомусь стало гірше. Але в цій справі теж можна розвиватися, якщо є бажання чогось досягти. Треба цікавитися, багато читати, опановувати нову техніку.

Якщо казати про військову допомогу Заходу. Що потрібно Україні для успішного контрнаступу?

Загалом нам потрібна техніка та толкові командири. Всі підрозділи мають працювати як одне ціле та думати в одному напрямку.

Що зараз найбільше вас мотивує?

Бажання працювати на спільну Перемогу та зробити так, щоб Україна чула лише гарні новини. Якщо послухати польські теленовини, вони завжди почитають з чогось хорошого, розповідають про досягнення. Хочеться, щоб й у нас було так.

Чим ви плануєте займатися після Перемоги?

Тим, чим займався до повномасштабного вторгнення – звукорежисурою. Мені подобається жива робота з різними колективами, хочу брати участь у концертах, де купа мікрофонів та музичного обладнання. Або буду працювати на телебаченні. Це, як то кажуть, моє. Я люблю знайомитися та спілкуватися з новими людьми, вивчати нову професійну техніку.