Дмитро Балховітін — відомий український фотограф, який вирішив покинути свій спокійний та творчий світ заради важливішого завдання – боротьби за Свободу та Незалежність України.
Дмитро народився у Донецьку, а після окупації міста у 2014 переїхав в Краматорськ. До повномасштабного вторгнення фотографував природу Донеччини та активно займався альпінізмом. Вже перебуваючи у лавах ЗСУ, у вересні 2023 він наважився зібрати свої фотопейзажі в одну книгу під назвою “Донеччина: навколо краси”.
Журналісту “Pro100Media” Дмитро розповів про життя до війни, захоплення фотографією, видання книжки, а також про те, як повномасштабне вторгнення змінило його життєвий шлях.
З чого почалося ваше захоплення фотографією?
З того, що молодший брат купив собі фотокамеру. Я теж спробував пофотографувати й мені сподобалось. Згодом я вирішив купити фотокамеру собі й почалося. Це було у 2006 році, купив звичайну «мильницю», через два роки купив дзеркальний апарат та почав займатися фотографією більш серйозно.
А альпінізмом коли ви захопились?
Все почалося у 2013, коли мене запросили викладати фотомистецтво у дитячий творчо-спортивний табір «ЕкстреМал», де займалися скелелазінням, альпінізмом та вивчали фотомистецтво, щоб можна було під час подорожей робити гарні світлини. Я був поряд з дітьми, тому, звичайно, теж лазив по скелях. Поступово почав вчитися альпінізму.
До повномасштабного вторгнення ви багато подорожували Донеччиною. Які у вас є улюблені місця?
Так склалося, що до 2014 року я більше подорожував півднем Донецької області. Це була річка Кальміус, селище Зуївка, Приазов’я. Після 2014, коли почалася війна й частина півдня була окупована, я переїхав до Краматорська та зосередився на іншій частині Донеччини. Загалом мені подобається Кальміус, Кам’яні могили, Крейдова флора, Білокузьминівські крейдяні скелі.
Коли у вас з’явилася ідея зібрати свої фото в окрему книгу?
Зараз мені здається, що це був цілком логічний крок, тому що я позиціонував себе як фотограф, який приділяє увагу саме Донецькій області. Донеччина взагалі недооцінена, але у багатьох є стереотип, що окрім промисловості тут нічого цікавого немає. Тим більше зараз на більшій частині нашої області триває війна, тому мені хотілося показати як природа краю виглядала до нападу росіян, як було прекрасно та що ми можемо втратити.
Скільки світлин увійшло в книгу “Донеччина: навколо краси” ?
Понад 300. Загалом для книги було відібрано близько 500 світлин, але частина відсіялась. Але у книги вийшов досить великий об’єм – 288 сторінок. Це фото з різних частин Донеччини, збирали їх окремо по природних та промислових локаціях.
Як можна придбати книгу?
Придбати книгу “Донеччина: навколо краси” можна за посиланням
Відправлення замовлення в межах України здійснюється “Новою Поштою”. Можлива відправка й за межі України. Прибуток від продажу я передаю на потреби батальйону, у складі якого проходжу службу. Це Донецька бригада територіальної оборони, батальйон Краматорський. Нам постійно щось потрібно: запчастини на автівки, старлінки, дрони та інше обладнання.
До повномасштабного вторгнення у вас був військовий досвід?
Не було. Але у 1997 я закінчив Донецький технічний університет, там була військова кафедра, тому після закінчення вишу я отримав звання лейтенанта.
Піти захищати Україну я вирішив ще до початку повномасштабного вторгнення, було в мене відчуття, що велика війна почнеться. Тоді я сказав дружині: “Якщо почнеться, я обов’язково піду”, тому 24 лютого 2022 я закінчив необхідні домашні справи та вже на наступний день пішов до військкомату.
Зараз вам вдається бачитись з рідними?
Так, періодично нас відпускають додому.
Що входить в ваші обов’язки сьогодні?
Я командир стрілецького взводу.
За час повномасштабного вторгнення в яких населених пунктах ви побували?
Спочатку виконував завдання біля Святогірська, потім звільняли Лиман, пізніше нас перекинули на Луганщину. Зараз виконуємо завдання в різних частинах Донецької області.
Якими ви пам’ятаєте ваші перші дні на фронті?
Оскільки не було досвіду та інколи я не знав, що та як робити, спирався на більш досвічених побратимів, які пішли захищати Україну ще у 2014. Я питав у них як правильно робити щось, як вони це роблять. Намагався підтримувати людей, тому що більшість з нас була без військового досвіду. Хлопці були в розпачі, але всі ми були дуже вмотивовані.
Ми ділилися один з одним набутими навичками. Наприклад, у зв’язку з тим, що я захоплювався альпінізмом, в мене був досвід тактичної медицини. Так, він був направлений більш на цивільних, але своїми знаннями я ділився.
А зараз який настрій у вас та ваших побратимів?
Ми тримаємось. Ми ж ні для того боронимо нашу землю, щоб все кинути та піти. Та воно й не вийде так, бо як тільки ми підемо, росіяни захоплять територію. У тому числі ті населені пункти, що були звільнені ціною життів побратимів. Часто здають нерви, але розуміємо, що не маємо права все кидати та відходити.
Чи вдається вам інколи абстрагуватись від реалій війни?
Це виходить, коли я на певний час відходжу відпочити. Є певний період ротації, тоді я читаю книги, дивлюся фільми, спілкуюся з хлопцями про те, що не стосується війни. Дуже відволікає спілкування з родиною.
Які зараз основні потреби є у військових?
Відпочинок. Люди дуже втомились. Є ті, хто майже два роки постійно на війні. Вважаю, треба дати відпочити людям. Коли бачу, як в суспільстві обговорюється мобілізація та демобілізація, стає сумно, бо невідомо коли дадуть відпочинок. Це не дуже добре.
Чому ви навчилися під час служби в ЗСУ?
Не боятись казати все, що думаю. Це стосується речей, про які я не міг раніше сказати напряму. Зараз через те, що ми пройшли, цьому навчилося багато військових.
Що особисто вас мотивує продовжувати боротьбу?
Все те, що й було з самого початку: Донеччина – це земля, яку я люблю, яку я показую на світлинах та яка зараз потребує захисту. Це гарний привід – захищати те, що любиш.
В майбутньому ви не плануєте видавати збірку світлин, де покажете справжні реалії війни?
Мені зараз не вдається багато фотографувати, не дуже легко поєднувати обов’язки командира взводу з роботою фотографом, адже я несу відповідальність за велику кількість людей. Тому в мене є небагато світлин з війни. Ті, що є: побутові та зроблені в окопах. Тому з приводу збірки важко зараз щось казати.
Як, на вашу думку, треба буде відновлювати Донеччину після Перемоги та скільки часу на це потрібно?
Про час важко казати, бо є території, які окуповані вже майже 10 років. Там виросло ціле покоління дітей, яких виховували за допомогою ворожої пропаганди. Відновлення – це ж не тільки домівки та промисловість, це й ставлення людей до нас. Скільки часу піде на це – невідомо.
Яким ви бачите своє подальше життя?
Зараз день прожив і вже добре. Що буде далі залежить від багатьох чинників: чи залишусь я живим, чи вцілію, чи буде ще щось в Україні окуповане…Звісно, я думаю про майбутнє, яким я хочу його бачити, але сказати як буде неможливо.
Що найперше ви плануєте зробити після Перемоги?
Не знаю навіть. Треба дожити до неї. Ось це дуже хочеться. А потім вже побачимо.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
