“Pro100Media” продовжує проєкт, присвячений військовослужбовцям, які раніше ніколи не мали відношення до армії. Люди різних професій вступили до лав Збройних сил України, щоб захистити нашу країну від ворога, та поділилися з нами найсокровеннішим.
Народившись у невіруючій сім’ї на Полтавщині, отець Діонісій Васильєв виріс у середовищі, де релігія не мала особливого значення. Проте вже у віці 8 років він відчув внутрішній заклик служити Богу. З роками це покликання зміцнювалася, і у 15 років він бачив своє майбутнє у священицькому служінні.
Пан Діонісій, яка у вас освіта?
Через те, що у батьків не було грошей на навчання, я закінчив ПТУ та отримав першу спеціальність кухар-кондитер, після чого працював у ресторанах. Потім — Харківський колегіум патріарха Мстислава, а пізніше — Житомирську духовну семінарію. Через деякий час вступив та закінчив Київську православну богословську академію. Трохи згодом – у Чернівецький православний богословський інститут, по закінченню отримав ступінь магістра, став викладачем богословських наук та практикуючим психологом
Розкажіть, хто такий капелан та які задачи виконує?
Посада “капелан” відкриває новий аспект служіння – психолог для віруючих. До його задач входить: вислухати, допомогти, розрадити, провести декомпресію. Найважче в капеланській праці – це супроводжувати тіла, дивитися в зридані очи близьких, підібрати слова для заспокоєння.
Чому Ви стали військовим?
Я не прагнув стати військовим. Бог привів в те місце, де я більш потрібен. Тому я маю працювати, вдосконалювати свої знання, щоб якісніше виконувати свою роботу. Будучи мобілізованим, не беручи зброю до рук – захищати державу, як священик. Але ще в 2014 році зрозумів, що мушу бути разом з військовими.
Ви не шкодуєте, що вибрали саме цей шлях? Чи можна повернутися після війни на свою посаду?
Ні, не шкодую. Після війни є можливість підписати контракт на 5 років і далі знаходитися в лавах НГУ або звільнитися і виконувати функції священика. Поки для себе я ще не вирішив, як бути.
Ви працюєте капеланом в одній з частин НГУ, чи є певна специфіка при взаємодії з військовими? Як вони до Вас звертаються?
Звичайно, є. За роки праці я знайшов певний підхід. Моя щирість, відкритість, простота мають велике значення в тому, що ми можемо налагодити комунікацію у спілкуванні. Звертаються по різному, мені це не принципово. Всі відносяться з пошаною та повагою.
Яка допомога зараз потрібна нашим захисникам?
Наша армія забезпечена всім матеріальним. Не вистачає уваги, тепла та любові. Військові повернуться зовсім іншими людьми. Певні аспекти військового життя перетнуться у цивільне. Потрібна підтримка не тільки їм, але і їх сім’ям.
Як Ви вважаєте, які зміни відбудуться у православній церкві після перемоги ?
Зміни вже відбуваються. Після перемоги ми зможемо подолати всіх духовних представників, які із середини намагаються робити певні диверсії.
Багато людей зазнали невідворотніх трансформацій. Як останній рік змінив Вас?
Я ще більше ціную життя. Зрозумів ціну слова «Мир». Відчув суміш пороха з кров’ю – найстрашніший запах. Але ми все рівне будемо давати відсіч. Вірю, що Перемога буде за нами!
Ваші побажання вірянам.
Мої побажання – любити один одного, пам’ятати, що ми є люди, що наше покликання сіяти мир на цій землі. Мужності, витримки, терпіння, наснаги для подальшого життя, праці. Ми потужні люди, тому ніколи не здамося!
Автор: Катерина Кутирьова
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
