Освітяни Краматорська на початку великої війни стали захистом та прихистком для своїх учнів. Серед них – Оксана Гатченко, вчителька математики з багаторічним досвідом. В умовах повномасштабного вторгнення вона не тільки всупереч дистанційному навчанню надає учням якісну освіту та закохує дітей у свій предмет, а й відвідує різноманітні курси для підвищення кваліфікації та власного розвитку. Оксана Гатченко розповіла журналісту “Pro100Media” як працює в нових умовах та з якими проблемами стикається.
Оксано, розкажіть, чому ви вирішили стати вчителем?
Це була моя мрія зі шкільних років. Я більше себе ніде не бачила, хотіла бути лише вчителем математики. І в цій професії я вже 28 років, це моя улюблена справа на все життя.
Як змінилося ваше професійне життя на початку повномасштабного вторгнення?
Змінилося те, що всі уроки ми проводимо в онлайн – форматі. Стало важче, адже все доводиться пояснювати учням на відстані, а тут є свої нюанси. Пам’ятаю як багато хто казав: “Та що там ті вчителі на дистанції роблять? Мабуть, нічого!”. Але до онлайн-уроків треба ретельніше готуватися. Я й дошку спеціально готую для кожного заняття, щоб діти все необхідне бачили, а не тільки мене.
Чи є різниця між дистанційною роботою під час ковіду та зараз?
Для мене змінилася виховна складова. Одна справа, коли ми займаємось онлайн, щоб діти не захворіли, інша – коли триває війна. Наприклад, ми жодного дня не пропускаємо з учнями загальнонаціональну хвилину мовчання о 9.00. Інколи навіть діти мені нагадують, хоч я за цим й слідкую.
Щодо роботи з матеріалом та самого викладання все залилось як й було. Але, звичайно, впливають неспокійні умови. Зараз у Києві, де я тимчасово мешкаю, відносно тихо, але з жовтня минулого року до травня було дуже гучно. Буває, проводжу урок, щось бахкає на задньому плані, а я думаю: “Хоч би діти не почули!”. Було й таке, що дитина сама каже на уроці: “Ой, у мене щось бахнуло, я побіг!”.
Діти ж наші зараз роз’їхались по всій країні та навіть за кордоном деякі. Відповідно.у кожного сигнал повітряної тривоги може лунати в різний час. Діти знають, що під час цього вони мають робити так, як домовилися з батьками. Я під час повітряної тривоги урок продовжую. Не хочу лякати дітей. Та й куди побіжиш, укриття поруч немає, до метро хвилин 7 йти. Ось так й працюємо.
Взимку ще були труднощі під час відключень світла. Багато дітей у зв’язку з цим не мали можливості під’єднатися до конференції. А що з цим зробиш? Нічого. Доводилось наздоганяти пізніше.
Під час війни з’явилися труднощі у роботі?
В мене особисто немає. Наш колектив постійно на зв’язку. Але є труднощі під час дистанційного навчання. Діти навчаються в різних умовах. Був такий випадок на початку повномасштабного вторгнення, що хлопець евакуювався з батьками у глухе село та в нього навіть зошита не було. Він казав, щоб поїхати до міста треба гроші, яких немає, й багато часу, тому що це далеко. Він навіть вступні іспити по співбесіді складав. Слухав уроки, коли міг, адже зв’язок теж був не завжди.
Але є й діти, які цим користуються та хитрують, кажуть що інтернету немає. Та й буває, що на уроці камери не вмикають та займаються власними справами. Деякі намагаються обдурити. Це така проблема, яка у всіх є.
В чому ви бачите свою місію під час війни, як вчителя ?
Якісно вчити дітей, щоб вони не втратили знання та отримали нові.
Чи не пропала зараз мотивація до навчання у дітей?
Є різні учні. Багато хто не хотів вчитися й до війни та дистанційного навчання. Хто хоче, той вчиться, і в нього є мотивація. А є й такі діти, які навіть дистанційно стали краще вчитися.
Але ми не знаємо, що на душі в учнів зараз: в яких обставинах вони живуть, чи є проблеми в родині та таке інше. Ми завжди просимо батьків та дітей казати нам, якщо змінюють місце проживання. І ось мені нещодавно пише мати одного з учнів, що вони тимчасово їдуть в Краматорськ, бо батько буде проходити там реабілітацію після поранення. Буде настрій вчитися у цієї дитини? Звичайно, ні. Ми намагаємося підтримати кожного, незалежно від обставин, даємо розуміння, що вони не самі та можуть на нас розраховувати.
Чи є особливості навчання для людей з особливими потребами?
Дітям з такими потребами, звичайно, важче працювати на дистанції, адже поряд з ними завжди має бути помічник вчителя. Зараз їх помічники – батьки та рідні.
Але ми знаємо всі потреби дітей та намагаємося прилаштуватися, приділити більше уваги, якщо є питання.
А ті учні, що зараз мешкають за кордоном, підлаштовуються під розклад за українським часом?
Так, діти теж виходять на уроки, хоч вони офіційно на сімейному навчанні та можуть опановувати все самостійно. Таких дітей мало, тому що багато хто вже вчиться в місцевих школах.
Є норма робіт, які мають виконати діти, що живуть за кордоном. Для кожного предмету, вона різна. Всі матеріали є у відкритому доступі. Але ми радимо все ж таки доєднуватися до онлайн-занять. Загалом, підлаштовуємося під учнів та їх потреби, враховуючи обставини, складаємо графік консультацій на кожен предмет після 17 години.
Ви готуєте зараз учнів до олімпіад?
Готую, проводжу додаткові заняття кожну суботу. Вони мають назву “олімпіадна математика”. Діти їх чекають, навіть на канікулах просять провести. В цьому році ми маємо надію, що олімпіади будуть проводити та наші учні з 6 по 11 клас прийматимуть в них участь.
Як вважаєте, чи може статися таке, що дистанційна освіта в Україні витіснить очне навчання?
Я думаю, що дистанційне навчання ніколи не замінить очне. Так, шкільна освіта зміниться після Перемоги, враховуючи набутий досвід, вона й зараз постійно змінюється.
Чи проводять зараз для вчителів освітні тренінги чи курси підвищення кваліфікації?
Проводяться, дуже багато. Зараз вчитель навіть може сам вибрати які курси йому подобаються. Наприклад, нещодавно ми відвідали курси з роботи зі штучним інтелектом. Ми самі знайшли їх та записалися. Багато курсів проводить Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.
Коли почалося повномасштабне вторгнення ви були у Краматорську?
Так, я прокинулась від звуку вибуху. Одразу почула сигналізацію на нашому авто. Чоловік у мене військовий, служить з 2014 року. Він одразу сказав, що це почався російський напад. Тоді трусилися руки та ноги, бо наші діти знаходились в інших містах.
Коли прийняли рішення евакуюватися?
Не пам’ятаю, коли почали це обговорювати, але 31 березня я виїхала. Кожен день думала: “Ну ще трошки побуду”. Чоловік казав, щоб я виїжджала, а потім, як тільки все налагодиться можна буде повернутися. Страху залишатися в Краматорську не було, але я переживала за те, що не вдасться повноцінно проводити уроки, може бути відключення світла чи ще щось.
У Краматорськ я приїжджала на тиждень у березні цього року, зустрітися з чоловіком, коли йому дали відпустку.
Як змінилося місто, на ваш погляд, за час війни?
Не знаю, як місто, але я змінилася. Київ безпечніший ніж Краматорськ, і ось коли я приїхала, було страшно йти по залізничному вокзалу, тому що одразу згадався той теракт, що був 8 квітня 2022. Я заспокоїлась тільки коли пройшла вокзал. Я, чесно, не думала, що так зреагую. Коли сталася ця трагедія, мене вже не було в Краматорську, а все, що відбулося на вокзалі бачила тільки на світлинах та відео.
А саме місто змінилося тільки тим, що там постійно лунає сигнал повітряної тривоги. 10 хвилин немає, 2 години є. Але до цього теж звикаєш та майже не реагуєш. Плюс, звичайно, зменшилась кількість людей, і це дуже відчувалося. Та й дуже було помітно, що Краматорськ став військовим містом.
Ще раз я була у місті влітку, тоді людей було набагато більше. Повертаються потроху.
Вам подобається столиця?
Чесно кажучи, я не бачу Києва, тому що працюю цілими днями. Треба провести уроки, підготуватися, перевірити роботи. За весь час скільки я мешкаю в Києві, можна на пальцях перерахувати скільки разів я вийшла та кудись сходила.
Але помічала, що людей в кафе сидить багато, голосно музика грає. Мені здається, що це заважає тим, хто хоче просто прийтися вулицями. Чи може людина з фронту приїхала, хоче відпочити, місто подивитись, посидіти в тому кафе, випити каву, а тут гулянки та гучна музика. Дуже це ріже слух. Для багатьох в Києві війна проходить мимо. Не знаю, може це й добре, але так не можна. Це моя думка.
Які плани ви маєте на найближче майбутнє?
Дуже хочеться побачити нашу Перемогу та повернутися додому. А так планую надалі вчити дітей.
Що особисто для вас буде вважатися остаточною Перемогою нашої країни?
Повернення до кордонів 1991 року. Коли Росія виведе свої війська з кожного українського міста та почне платити репарації. Я розумію, що це може відбутися не так скоро, як хочеться. Але я сподіваюся на скоріше повернення до Краматорська! А ще Перемога – це коли ми перестанемо боятися, що ранок для нас почнеться як 24 лютого 2022 року.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
