У віршах поетки з Краматорська Галини Онацької завжди були радості та тривоги, світле та зболене. Те, чим наповнено життя кожного з нас. Вона пише про тонкі, важливі та болючі для людей питання, може розрадити та надихнути. Як і багато мешканців нашого міста під час повномасштабного вторгнення Галина евакуювалася з Краматорська та зараз мешкає в Болгарії.
Про поезію під час війни та життя на новому місті поетка розповіла журналісту “Pro100Media”
Розкажіть, з чого почався ваш творчий шлях?
Рима навідувала мене раз по раз ще з четвертого класу середньої школи. За перший вірш я отримала на уроці мови п’ятірку. Тоді всі писали твір про осінь. А мені прийшли віршовані рядки. Коли була в сьомому класі, мій вірш надрукували в районній газеті. Тоді було 200 років місту Костопіль. Це на Рівненщині, де я й народилась. Ось Костополю я й присвятила свій вірш, та надіслала його в газету. Вірші, ще коли я була старшокласницею, не давали спати: я клала під подушку зошита та ручку, бо інакше доводилося вставати, щоб записати ті рядочки. Вступила на філфак, бо хотілося отримати більше знань та можливостей.
З чого ви черпаєте натхнення?
Муза приходить, коли їй заманеться: то щось зачепить болюче за живе, то щось зачарує красою – квіточка, небо, що завгодно, якась несподіванка, а інколи, просто фраза причепиться і спокою не дає, доки не ляжуть на папір слова, або не надрукую їх на ноутбуці.
У поетів є теми, яких вони не торкаються. Чи є у вас такі табу?
Якось не замислювалась над тим. Було, що я писала вірші на прохання чи на замовлення, але, зазвичай теми якось приходили самі. Можливо, фривольні теми для мене надто складні і я їх не торкаюся.
Хто для вас сучасний читач?
Сучасний читач – це і маленький школярик, бо маю вірші й для найменших, при умові, що вони вже вміють читати, і старшокласник, і студенти вузів, бо вони досить тепло приймали та слухали мої виступи, є в мене і читачі – військові ЗСУ, та ті, кому за 50 років. Частенько читають мої вірші вчителі, незалежно від вікової категорії.
Хто для вас у поезії був орієнтиром, як у світовій, так і в українській?
Із сучасних поетів дуже поважаю творчість Михайла Жайворона, Неоніли Яніцької, Олександра Бригаса, Галини Потопляк, Галини Запорожченко, та, звичайно, Ліни Костенко.
А от орієнтиром вони й були, всі, кого я перерахувала. Звичайно і Леся Українка теж, і Тарас Шевченко, Володимир Сосюра, просто не хочеться зачіпати класиків, а ще Василь Симоненко. В дитинстві мама мені читала-перечитувала Михайла Стельмаха, то я ще і досі пам’ятаю «Чому кріт не з’являється на світ». Зі світових – Вільям Шекспір.
Скільки потрібно часу, щоб написати вірш?
Щоб написати вірш, треба або двадцять хвилин, або день, або кілька місяців чи років. Як піде. Буває – тільки встигай записувати, а буває – запишеш кілька рядків, а потім носишся з ними, як курка з яйцем, а от нічого більше і не «приходить». А ще – не запишеш відразу, як щось «прийде», то вже потім і не згадаєш, то я стараюся записати на диктофон у телефоні.
Як виглядає ваш звичайний робочий день?
Звичайних робочих днів у мене нема, всі вони різні.
Активним початком написання віршів ви називаєте початок Майдану. Чому саме ця подія так вплинула на вас?
Майдан я пропустила через себе, пережила його, він пройшов крізь кожну мою клітиночку. І хоч я і не була на Майдані, та я не пропустила жодної трансляції. Він став поштовхом, дав зрозуміти для чого я живу. Проблеми зі здоров’ям ще одна вагома причина активного початку творчості. Так доля вказує нам, що ми обрали трішечки не той шлях, яким би мали йти. І перенаправляє нас.
Розкажіть про вступ до Краматорського літературного об’єднання ім. М.Рибалка. Чи діє воно зараз?
У 2016 я дізналася про літературне об’єднання Краматорська, приїхала на засідання, прочитала там свої вірші, а потім стала його членкинею. Літературне об’єднання ім. Рибалка, за той час, як я в ньому перебувала, пережило кілька змін і трансформацій. Також втратило кількох хороших цікавих поетів – Ігоря Углова та Миколу Хандуріна, яких я щиро поважала. На превеликий жаль почалася війна і вона розкидала усіх, кого куди. Було багато задумів.
До об’єднання входив досить цікавий, самобутній, талановитий поет Петро Красенець, якого я вже не застала. Та його поезія мене глибоко вразила. Писав він російською, тому я взялась перекладати українською. Переклала 37 його віршів. Але через війну на деякий час відклала переклади до кращих часів.
Ми хотіли вшанувати пам’ять цього поета, поставити йому пам’ятник, якраз перед війною я була на кладовищі, шукала його могилу. Вона була під номером. На жаль знайти її було вже тоді важко, хоч мені й допомагала працівниця. Дуже непроста і трагічна доля була в нього. Шкода, та навіть не всі його твори були опубліковані. Думаю, що все ж повернусь і закінчу роботу над перекладами, а наше об’єднання збереться докупи.
Скільки сьогодні у вас є збірок поезії та альманахів?
Маю 11 власних збірок і 38 альманахів та спільних збірок, а також друкувалася в газетах та інших періодичних виданнях. На мої вірші композитори написали 46 пісень, 14 пісень було написано вже під час війни у 2022 році, хоч я вважаю, що війна почалася ще у 2014.
Як би ви схарактеризувати основний напрямок своєї поезії?
Основний напрямок поезії – любов до Рідного Краю, до України. Вважаю, що патріотичне виховання молодого покоління зараз одне з найважливіших завдань нинішньої літератури.
Як війна вплинула на ваше професійне життя?
Війна дуже негативно вплинула на все моє життя і на життя моїх рідних. Вона добряче пройшлася по душах усіх людей. Показала нутро кожного. Моя сім’я допомагала евакуйованим – возили їжу на вокзал і роздавали всім, кому потрібна була допомога, доки були кошти та продукти, та згодом почалися обстріли й ми виїхали. У нашому будинку деякий час безкоштовно проживали жінки з багатоповерхівки, з центру міста, але й вони з часом поїхали.
Я поїхала не сама, забрала з собою маму чоловіка, вона вже в досить похилому віці та пересувається з милицями. Перебуваємо наразі в Болгарії. Мріємо повернутися. Дуже скучила за дітьми та друзями. На новому місті було важко адаптуватися через стресовий стан. Дуже допомогло море.
Чим зараз займаєтесь окрім творчості?
З серпня минулого року я веду мовний клуб у волонтерському центрі міста Поморіє. А також мовний клуб в місті Бургас для дітей-переселенців молодшого шкільного віку. Виступала на мітингах, які проводилися в Болгарії на підтримку України та на святкових концертах, які організовував волонтерський центр, також українська діаспора. Маю в Болгарії багато друзів.
Чи співпрацюєте ви з іншими поетами з Донеччини?
На жаль зараз зв’язок з поетами Донеччини розірвався. З деякими по суто технічних причинах – люди не мають інтернету, а з декими – через ідеологічні розбіжності.
Які плани у вас на майбутнє?
Зараз готую до друку збірку віршів на воєнну тематику.
Які б поради ви дали поетам початківцям?
Початківцям раджу більше читати гарних поетів, вчитися. Вчитися потрібно все життя. Працювати над собою щоденно. І не боятися бути не таким, як всі.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
