“Щедрий дух композитора: чому вулицю Марата перейменовано на честь Миколи Леонтовича”

Сьогодні ми розповідаємо про людину в честь якого перейменована вулиця Марата.

Славетний композитор Микола Леонтович все життя намагався пропагувати українську культуру у свої творах. Він збирав та обробляв козацькі пісні, створюючи високохудожні твори-пісні.

Цікаві факти про Миколу Леонтовича

Микола Леонтович народився в 1877 році на Поділлі в родині сільського священника. Закінчивши духовну семінарію, він влаштувався на роботу сільським вчителем і самотужки вдосконалював музичну освіту.  У 1904 році Леонтович переїхав на Донбас, де викладав музику у залізничній школі міста Гришине (нині Покровськ), але невдовзі повернувся додому і працював викладачем співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі.

В наступні десять років Леонтович створив багато хорових обробок, які швидко завоювали популярність. У тому числі і «Щедрик», який 29 грудня 1916 року вперше виконав на публіці студентський хор університету Св. Володимира.

Загалом, Микола Дмитрович написав п’ять версій твору, але для виконання він вибрав лише один.

Утім Микола Леонтович був не лише композитором. Він вважав себе громадянином Української Народної Республіки. 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада третім Універсалом проголосила створення УНР. Тоді Микола Дмитрович учителював у подільському місті Тульчин – викладав у російськомовному жіночому єпархіальному ліцеї. Одного дня він розпочав урок музики словами: «Добрий день! Сьогодні почнемо вчитися української мови.

Микола Дмитрович звернувся тоді до всіх у класі з настановою, що тепер треба знати всім українську мову, бо ми – громадяни Української Народної Республіки.

В березні 1919 року Директорія відправила у закордонне турне Українську республіканську капелу на чолі з диригентом Олександром Кошицем, в репертуарі якої чільне місце займали твори Леонтовича. Симон Петлюра вважав, що ознайомлення з українською культурою європейців посилить позиції України на мирних переговорах в Парижі. Протягом року капела з великим успіхом виступала в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії та в інших країнах.

У 1922 році, його «Щедрик» став знаним не тільки в Україні, але й у всьому світі. Однак композитор та цього моменту не дожив.

22 січня 1921 року. Субота, шоста година вечора. Зійшлася родина Леонтовичів: отець Димитрій, Микола, його сестра Вікторія і донька Галина, до хати постукався і попросився заночувати подорожній. «Розмова російська, солдатська», – згадував потім батько Миколи Леонтовича. Гість показав посвідчення чекіста і представився Афанасієм Гріщенком. Його нагодували, поклали спати.

О 7:30 ранку наступного дня пролунав постріл. Батько влетів до синової кімнати. Напівзігнутим на дивані сидів Микола Леонтович. Стікав кров’ю від прицільного пострілу у груди. «Тату, я помираю», – єдине, що встиг вимовити Микола. Композитору тоді було лише 43 роки.

Микола Леонович загинув, але його найвідоміша у світі різдвяна пісня живе, вже понад 100 років «Щедрик» прославляє нашу Україну.

Перший відомий запис “Щедрика”

Ця пісня набула всесвітньої популярності у 1922 році після того, як Український національний хор (під керівництвом композитора Олександра Кошиця) заспівав її в Карнегі-холі, де її почув Пітер Віллоускі та опублікував з англійським текстом.

Оркестр військово-повітряних сил США виконав “Щедрик”

“Щедрик” від ЗСУ

Центр військово-музичного мистецтва Повітряних Сил ЗСУ показав свою версію знаменитого “Щедрика”. В описі до ролика вони відзначили, що цьогорічні свята мають гіркий смак сліз та колір крові. Ціна, яку ми платимо щодня вимірюється життям та здоров’ям наших воїнів. Але ж ми сильні! Боремось – поборемо! Адже в боротьбі народжується нація!