Черговий офіс ГО “ВПО УКРАЇНИ” розгорнули у місті Каневі на Черкащині. У день відкриття, 22 квітня 2023 року, за допомогою звернулись більше сотні внутрішньо переміщених осіб, серед яких є і наші краматорці. Журналіст Pro100media мала нагоду поспілкуватись із земляками та дізналась про їхнє життя у статусі ВПО.
Ольга Максимчук, 33 роки:
«До початку повномасштабного вторгнення я працювала в гінекологічному відділенні медичною сестрою. Евакуювалася заради дітей, тому що їм треба було навчатися. Важко відбувався процес адаптації до нового міста, нової школи, до нових людей. Допомагали та допомагають лише благодійні організації. Дуже хочеться додому, але на жаль поки туди не можна, бо ситуація у місті ще залишається напруженою та небезпечною. Маю надію, що з відкриттям центру допомоги переселенцям ми зможемо більш комфортно пережити розлуку з рідним Краматорськом».
Анастасія, 23 роки:
«Я із сім’єю переселенці ще з 2016 року. До початку війни я була звичайною школяркою, чекала на випускний вечір. Переїзд дався дуже важко та негативно вплинув на психіку. Адаптація до нового міста проходила теж важко, зміна середовища, клімату – часто хворіла. Нам допомагали та продовжують допомагати місцеві жителі, міська влада Канева, і різні благодійні фонди та організації. Я всім дуже вдячна, тому що я зараз мама трьох малюків, то вдячна за тепло, яке нам надали. Про повернення додому мріють всі, але на жаль, нам вже нема куди повертатися… Наш будинок, наша мала батьківщина, залишилися в серці, до сліз боляче все, але потрібно триматися, ми обов’язково переможемо!»
Надія Лютік, 52 роки:
«До 24.02.2022 працювала заступником начальника відділу охорони здоров’я Краматорської міської ради з економічних питань. Особливих складнощів під час евакуації не було, бо їхали до друга нашої родини, тому адаптувалися нормально. Переїзд мав негативний вплив на мене. Спочатку думала, що це ненадовго, на декілька місяців, час йшов, але ситуація навколо рідного міста ставала тільки гіршою. Почала працювати дистанційно, намагаюся бути максимально корисною для свого колективу.
Ще у 2014 році через Фейсбук познайомилася з блогеркою та письменницею Оленою Степовою. Вона переселенка з 2015 року з Луганської області, зараз живе в селі, яке знаходиться у 25 км від Канева, допомагає нам і морально, і продуктами. Влітку та восени ходили за гуманітарною допомогою в виконком та різні благодійні фонди. Але з листопада не вважаю за потрібне ходити туди та принижуватися за мінімальний пайок. До речі, якщо раніше нам давали два пайки, то восени вирішили, що на 5 осіб достатньо одного. За критику та не сприймання моїх порад мене видалили з місцевих телеграм груп.
Мріємо про повернення додому щодня! Не бачу себе в цьому містечку, яке застрягло в 90-х роках минулого століття».
Ніна Бешлева, 58 років:
«До початку війни працювала в комунальному підприємстві Краматорська. Переїзд морально пережили важко. Проте складнощів на новому місці, у Каневі, ми не відчули, бо навколо були добрі люди, які суттєво підтримували та продовжують підтримувати переселенців, за що ми їм дуже вдячні. Але про повернення додому мріємо кожну хвилину, бо як кажуть: «У гостях – добре, а вдома – краще!»
Так, звичайно, усі РАЗОМ ми обов’язково переможемо та звідусіль, з усіх куточків України повернемось до нашого рідного міста, рідного Краматорська, де як у пісні – все для серця дороге!
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
