До початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України краматорець Ігор Фещенко працював машиністом залізничного крану на дружківському підприємстві «VESCO», яке спеціалізується на видобутку глини. Потім в нових реаліях чоловіку довелося змінити професію та джерело заробітку, щоб допомагати мешканцям рідного міста, яке перебуває під регулярними ворожими обстрілами. Але згодом Ігор все ж таки вирішив евакуюватися до Києва, де продовжує жити, працювати, та мріяти про поверення до Краматорська.
Журналісту “Pro100 Media” Ігор розповів про зміну професії, евакуацію та життя у столиці.
За словами чоловіка, головним рішенням після початку повномасштабного вторгнення для нього було евакуювати матір в західну частину України до родичів. Зробивши це, Ігор відчув себе спокійніше, розуміючи, що рідна людина у безпеці, але сам вирішив залишитись в Краматорську, щоб допомагати містянам.
“До війни я працював на дружківському підприємстві «VESCO», яке спеціалізується на видобутку глини, машиністом залізничного крану. Це була професія, яка приносила мені радість та задоволення. Після 24 лютого нам повідомили про розпуск колективу до з’ясування обставин, а в середині літа всіх співробітників підприємства звільнили. Щоб не сидіти просто так вдома, ми прийняли рішення разом із моїм товаришем займатися ремонтом вікон: це їх захист листами OSB, вимірювання, доставка матеріалу та надавали ще багато послуг. З початку вторгнення це питання у Краматорську було актуальним”, – каже краматорець.
Розповідає, що справа користувалась попитом після великих вибухів та прильотів. Як тільки в місті відбувався обстріл, відразу ж розривався телефон від дзвінків і Ігор з товарищем поспішали на виклик. У середньому в день чоловіки приймали по 3 замовлення.
“Якщо ніч була тривожною, то зранку вже отримували купу дзвінків. Коли ніч спокійна просто жив на втіху зі щоденними побутовими проблемами – приготуванням їжі, заняттями спортом. Під час війни з’явилося багато вільного часу, який у мирний час поїдався рутиною. Я купив гітару, адже давно хотів навчитися грати і музикував”, – каже краматорець.
Ігор зазначає, що паралельно з працею він залишав резюме на різних сайтах з пошуку роботи. І ось одного разу чоловік отримав пропозицію працювати в Києві, тому вирушив в столицю.
“Зараз я працюю на підприємстві, що займається металокострукціями слюсарем з ремонту вантажопідіймальних машин, мешкаю в гуртожитку, яке надало підприємство. Працюю за звичайним графіком – 5 днів, та 2 вихідні дні на тиждень”, – зауважує Ігор Фещенко.
Каже, що колектив на роботі згуртований, люди зібралися з різних куточків України.
“”Більшість з окупованих міст Донеччини та Луганщини. Усі ми чекаємо на довгоочікувану Перемогу, чекаємо і молимося про Україну”, – каже Ігор.
Зізнається, що евакуація була складною: швидкісний потяг запізнився по прибиттю, зі Слов’янська їхали у темряві, але після Лозової стало трохи простіше.
“У Києві я побачив інший світ. Яскраві вікна, світло, немає світломаскування. Для мене це був різкий стрибок з чогось страшного у світле. Повітряні тривоги бувають, але набагато рідше, ніж у Краматорську, немає проблем із транспортом, як у нас у місті. Бувають, звісно, й у Києві прильоти. Але тут не так страшно і не так відчутно. Тут війна сприймається інакше. Але я постійно на зв’язку з рідними та знайомими, які залишились у Краматорську”, – додає чоловік.
Зазначає, що зараз до Краматорська повернулась мати. У місті, каже, ситуація плачевна: із продуктами, транспортом, доставкою продуктів та ліків, робочими місцями.
“Хоча я зараз все частіше чую, що люди повертаються до Краматорська. Багато хто живе зі спогадами про минуле, особливо ті, хто поїхав на самому початку вторгнення і не бачив яким стало місто. Краматорськ вже не той, яким багато хто його пам’ятає. Так, він знову стане успішним, затишним, зеленим, але після Перемоги. Зараз тішить, що місто тримається”, – зауважує Ігор.
У Києві, на відміну від Краматорська, каже чоловік, працює все.
“Я був на виставках, у музеях, ходив до кінотеатру, торгові центри. Іноді тільки під час тривог може бути в метро обмежений маршрут, і під час комендантської години перекривають мости”, – розповідає краматорець.
Але Ігор все ж таки планує повернутися до рідного міста.
“Поки повернення планую, що буде далі не знаю. Зараз у Києві маю роботу, свій кут. Але, звичайно, знову хочеться прогулятися вулицями рідного міста”, – додає чоловік.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
