Багато краматорців були змушені покинути домівку у пошуках безпечного місця для себе та своєї родини. Тепер їм доводиться заново будувати життя. Такою є історія директорки IT Cluster Donbass Олени Калугіної та її родини.
Спершу вони зупинилися в Польщі, а згодом вирішили переїхати у Велику Британію, де живуть близько року. Жінка поділилася з журналістом “Pro100Mеdia” своїм досвідом.
Чому вирішили евакуюватись саме до Великої Британії?
Ми виїхали в перші дні повномасштабного вторгнення, тому дуже сильно не вибирали. Усіх нас, як то кажуть, несло хвилею. Ми приїхали до Львова і одна з тамтешніх ІТ-компаній, в якій працює мій брат, забрала нас до себе в офіс. Ця компанія вивозила своїх жінок-працівниць та дружин з дітьми працівників до Польщі – і ми у цей евакуаційний автобус потрапили випадково. У Польщі ми жили у родичів, але довго перебувати у них не могли, тому треба було вирішувати що робити далі. Я розмістила оголошення на сайті Opora, який допомагає українцям стабільно будувати своє житло у Великій Британії, і вже через 15 хвилин мені відповіла жінка.
Всі документи у мене були готові, але було з собою маленьке кошеня, і через те, що ми готували на нього документи, наш переїзд до Великої Британії затримався. Переїзд туди для мене був усвідомленим кроком, тоді я вже точно розуміла – війна в Україні надовго. Тому я хотіла максимально використати цей час з користю.
Англійську мову я добре знаю, що теж було причиною вибору саме Великої Британії. Багато моїх друзів отримували візи у Канаду, але для мене це дуже далеко, США я також не розглядала. Я думаю, що це не секрет, що зарплати тих, хто розмовляє англійською добре і тих, хто тільки її вчить чи взагалі не володіє – відрізняються у 3-5 разів.
Зараз ми у місті Ньюквей, я працюю, живемо зі спонсорською сім’єю, але скоро переїдемо у своє орендоване житло. Плануємо оселитися подалі від міста, бо тут, де ми живемо, воно дуже дороге. Соціальне житло у Великій Британії передбачено для окремих категорій населення, хоча місцевий каунсил, орган влади на кшталт нашої обласної адміністрації, нам всіляко допомагає з адаптацією. Взагалі, я оптиміст, але знаю, що багато українців, які теж евакуювалися до Великої Британії, вже повернулися додому.
Чим ви займалися у Краматорську до початку повномасштабного вторгнення та чи змінили професію зараз?
До вторгнення я працювала у Донецькій облдержадміністрації у відділі комунікацій, після цього – директором IT Cluster Donbass, де працюю і зараз. Ми відновили діяльність та плануємо глобальні проекти з червня цього року. Співпрацюємо з Краматорським центром зайнятості, проводимо для них заходи щодо кар’єрного орієнтування. У Великій Британії я теж працюю у місцевій облдержадміністрації у відділі інвестицій. В принципі, працюю у тій же сфері, що й в Україні, але дещо змінилася специфіка. А ще на волонтерських засадах проводжу заняття з англійської мови та інформатики.
Розкажіть про свою волонтерську діяльність?
Ми збираємо гуманітарну допомогу та відправляємо її до України. Я товаришую з дівчиною, чий чоловік возить гуманітарку в Україну, коли ми її назбираємо. У нас взагалі дуже крута команда зібралася тут. Я займаюся їжею, одягом, часто передаємо його на передову. Гуманітарка приходить до Івано-Франківська, а далі розподіляється по всій країні.
Розкажіть про сім’ю, з якою ви зараз живете?
Нам пощастило, ми живемо із родиною літніх людей, яка стала нам практично рідною. Вони дуже допомагають нам. Хоча з першим спонсором я мала проблеми. Справа в тому, що в тій сім’ї було троє дітей і вони не були готові до того, що з ними будуть жити ще діти.
Орендувати житло у Великій Британії це взагалі величезна проблема. Для цього має бути зарплата втричі більша, ніж вартість житла. Плюс до того, не всім українцям здають квартири, але це не тому, що вважають нас поганими. Тому що тут треба підтвердити, що ти гарний орендар, а для цього часто просять сплатити одразу за півроку. Для мене знайти окремий будинок було справжнім випробуванням. Хоча більшість українців, яких я знаю, продовжують жити зі спонсорами.
Чи є взагалі перспективи залишитися у Великій Британії?
Так, можна перейти на інший тип візи, бо віза для українців закінчується через три роки. Всі візи дуже дорогі, але я думаю багато хто на них буде переходити. Але я вірю, що ми все ж таки зможемо повернутися до Краматорська, продовжую вірити в ЗСУ. Хоча у каунсилі, де я працюю, у разі чого пообіцяли допомогти з оформленням нової візи. Для себе поки що я не розглядаю варіант залишатися в Великій Британії довше, ніж до закінчення строку візи.
Що для вас буде тим самим знаком того, що настав час повертатися?
Мені треба буде розуміти, що територія України повністю деокупована і ймовірність повторного нападу дорівнює нулю. Я пам’ятаю той страшний день, 24 лютого 2022, коли в мене донька підвелася з ліжка з криками від почутого вибуху. Ми відчули на собі ще й початок війни у 2014, тому я не хочу, щоб моя сім’я переживала це знову.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
