Сергій Сахов – хореограф та танцівник з Краматорська. Коли почалося повномасштабне вторгнення армії РФ, чоловік з родиною переїхав до Дніпра, де продовжує вчити танцювати місцевих дітей та тих, хто вимушено переїхав через повномасштабне вторгнення.
Журналісти “Pro100 Media” поспілкувалися з танцівником та дізналися як проходять заняття в Дніпрі, до яких змагань готує дітей, чи подобається Сергію місто та чи планує він повертатися до Краматорська.
Розкажіть трохи чим займалися до повномасштабного вторгнення у місті?
У рідному місті ми мали власну студію хореографії. Ми навчали дітей та їздили з ними на різноманітні конкурси. Один з них відбувся за декілька днів до початку війни. Також організовували різноманітні танцювальні майстер-класи. Навіть після 24 лютого ще продовжували деякий час займатися зі своїми учнями онлайн. Студія знаходилася у п’ятиповерхівці на цокольному поверсі, там було безпечно більш-менш, тому ми мали можливість проводили заняття з дітьми онлайн. До речі, в такому форматі ми працюємо з багатьма нашими танцівниками досі, тому що багато з них зараз мешкають в різних куточках України. Влітку плануємо всіх зібрати та поїхати в танцювальний табір в Карпати.
Яким ви пам’ятаєте початок великої війни?
Зранку, як і всі містяни, почули вибухи. Ми цікавилися новинами, тому одразу зрозуміли, що відбувається, полізли в інтернет. Цікаво, що ще 23 лютого ввечері ми з дружиною дивилися квитки, планували їхати на змагання з дітьми, але ж, звичайно, все скасувалося. Пізніше жінка з сином поїхали за кордон, а я займався евакуацією батьків. На той момент взагалі нічого не було зрозуміло. Краматорськ покинув на початку квітня. Зрештою ми вирішили з дружиною зупинитися в Дніпрі, бо вже не один раз були тут і мали знайомих серед колег. До того ж багато наших учнів оселилися в цьому місті й воно близько до Донеччини.
З якими проблемами ви зіткнулись на новому місці?
Не скажу, що в нас було багато складнощів. Але, звичайно ж, треба було шукати нове житло. Витратив на це близько трьох тижнів, тому що вільного житла майже не було через те, що в Дніпро приїхало багато переселенців. З роботою було більш-менш зрозуміло – найшли її у Центрі «Штурм» через знайомих хореографів, які ще на початку повномасштабного вторгнення запрошували приїхати до міста. Зараз дружина трохи змінила фах, вона займається з дітьми у напряму повітряної гімнастики, я продовжую навчати хореографії, також працюю в загальноосвітній школі Дніпра вчителем фізичного виховання. Можна сказати, що я інтегрувався у навчальні процеси у Дніпрі.
Скільки зараз дітей відвідують заняття у “Штурмі”?
В мене – 45 дітей, серед них дуже багато ВПО. Вони займаються на пільгових умовах. У дружини дітей більше – 4 групи, тому що повітряна гімнастика дуже популярний спорт зараз. Це приблизно 80 дітей. Загалом, я дуже радий, що на заняття до “Штурму” приходять діти з Краматорська, деякі з них займалися у нас, інші прийшли з інших танцювальних студій. Всі вони навчаються та беруть участь у змаганнях, які в Дніпрі вже поновили. За межі міста ми з дітьми не виїжджаємо, піклуємося про безпеку.
Як дитині потрапити до вас на заняття?
Можна звернутися безпосередньо в дитячо-юнацький Центр “Штурм”. Зараз є групи 7-9 років, і 9-12 років, ще плануємо відкрити одну групу в травні чи червні. Ще можна написати мені у соціальні мережі чи подзвонити за номером телефону: 066-951-49-38.
Як особисто ви зв’язали життя з танцями?
З дитинства я займався в секції народного танцю. Пізніше закінчив Донбаський державний педагогічний університет за спеціальністю хореографія та далі почав розвиватися у напрямі сучасного танцю. Навіть зараз, в умовах війни я відвідую різні онлайн курси, тому що це напрям, який розвивається постійно.
З якими труднощами ви стикалися на своєму шляху професійного викладача танців?
Не назву це складністю, але потрібно бути дуже уважним під час роботи з батьками. Треба пояснювати, що наша робота не розважальна, а направлена на досягнення результатів. Це не хобі, якому можна приділяти час, а потім вже не приділяти. Уваги потребує і робота з дітьми, тому що треба не тільки вчити їх танцям, потрібно проводити й психологічну роботу.
Труднощі в мене виникли вже після переїзду до Дніпра. Почати працювати на новому місці було емоційно важко, навіть попри те, що для роботи були створені гарні умови. У мене був стан певного спустошення. За багато років у Краматорську ми звикли до певної організації роботи, але у нас все забрали. Ось це було дуже важко перенести.
Зі скількох років можна віддавати дитину в вашу студію?
Наша студія приймає дітей з 4 до 12 років. Більш старших ми, на жаль, не приймаємо. Тому що це вже мають бути групи з позначкою “хобі”, а ми професійна студія та маємо професійне ставлення до хореографії. Дітям після 12 років вже важко адаптуватися у сфері професійних танців. Але ж звичайно є хлопці та дівчата старшого віку, які займалися в інших містах, і зараз не мають змогу роботи це зі своїми викладачами. Тому коли звертають такі діти, ми з ними теж займаємось.
Що мотивує вас у вашій роботі?
Найголовніше – це сім’я. Друге – це мої вихованці. Ми ж тому в Дніпро і переїхали, тому що тут було багато наших дітей.
Ви плануєте повертатися в Краматорськ після Перемоги?
Так, обов’язково. Коли в Краматорську буде безпечно, ми повернемось додому та будемо розвивати наше рідне місто. Багато хто, з ким ми спілкуємося, вже думають над тим, щоб залишитися в тих містах, куди евакуювалися. Але це не про нас.
Які цілі ставите для себе на майбутнє?
Для мене є два розвитки подій: перший, де ми повертаємося додому та продовжуємо розвивати танці в місті, інший – живемо та працюємо в Дніпрі, тому що тут дуже гарне ставлення до нас. До того ж, зараз я підвищую професійну категорію, тому хочу продовжити зосередитись саме на професійному розвитку.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
