Наталія Штепа – керівник театрального колективу «Маски». Повномасштабне вторгнення змусило Наталію виїхати з Краматорська. Ось уже рік Наталія із дітьми живе за кордоном.
Журналістам Pro100media Наталія Штепа розповіла про життя за кордоном і як склалася доля колективу незважаючи на війну.
– Розкажіть про театральний колектив «Маски».
– У 2014 році у нас був колектив, викладачі якого через бойові дії звільнилися зі школи мистецтв і роз’їхалися. Залишилися діти, яких я підхопила і ми почали разом, крок за кроком. Так, у 2015 році з’явився театральний колектив «Маски». Спочатку у колективі було 8 осіб, зараз уже 55 діток.
– Чому саме колектив називається «Маски»?
-Ми довгу годину вибирали назву, дуже довго ми були без неї. Мене це дуже мучило. Шукали різні варіанти. Здебільшого було кілька варіантів, як назвати колектив. Одного разу вдома з чоловіком обговорювали цей момент, як же назвати колектив, хотілося щось креативне, Як сказав чоловік: «Актор коли виходити на сцену, що він робить? – Він перевтілюється! Він одягає маску». І я зрозуміла, що «Маски» це саме та назва, яку ми шукали. Але все ж таки залишкове рішення ми приймали разом з дітками та зупинилися на назві «Маски». І не помилилися (сміється).
– Наталія, як ви стали викладачем акторської майстерності?
– На той момент я працювала у школі мистецтв номер 1, як піаністка, маю першу вищу освіту піаніста. А ось починаючи з 2015 року я займалася концертною діяльністю у плані театральної майстерності, хоча офіційно не була викладачем акторської майстерності. Але я любила це робити. Ставила тематичні вистави. Згодом Коваленко Віктор Степанович (царство йому небесне) запропонував спробувати собі у ролі викладача акторської майстерності. Звичайно, я погодилася і таким чином у нас з’явився колектив «Маски».
– Чому ви вирішили зв’язати своє життя з творчістю?
-Моя мама була піаністкою, і з 6 років я займалася на фортепіано. У своєму дитинстві завжди збиралося все подвір’я дітей і ми показували концерти. З дитинства я так уже була сценаристом – режисером (сміється).
– Яка вікова категорія серед дітей у колективі?
– Вікова категорія від 6 до 16 років. Так само хлопці, які вже випустилися, продовжують брати участь у житті колективу, і у конкурсах теж. «Маски» – це більше, ніж просто колектив, ми творча сім’я. Я іноді говорю, що я багатодітна мама. Я всіх дітей люблю вони для мене, як рідні. Ми завжди проводили годину разом та вихідні та канікули, зимою та літом завжди були разом.
– Як змінилося життя колективу початку війни?
– Багато хто роз’їхався по різних країнах, хтось залишився у Краматорську. Ми намагаємось триматися разом. Підтримуємо зв’язок, правда в онлайн режимі.
-Як склалося життя учнів із колективу, які поїхали за кордон?
-Діти продовжили творчий шлях за кордоном. Я буду дуже щаслива за дитину, яка буде далі розвиватись у театральній сфері. Усі діти собі зараз реалізували. Їх бачать, помічають їхній талант професіоналізм. Дуже талановиті хлопці та дівчата. Є привід ними пишатися. – Розкажіть про життя колективу до війни. У житті колективу було багато різноманітних всеукраїнських конкурсів. З останнього ми відправили дистанційно мюзикл «Мері Поппінс» ми зробили ексклюзивні варіанти пісень з цього мюзиклу, всі авторські права належать нам, і завдяки цьому ми отримали Гран-прі. Колектив брав участь, як і в різних всеукраїнських конкурсах, так само брав участь у міських та обласних заходах. Було дуже насичене життя. Особливо в обласних заходах ми були залучені скрізь. Минулого року з обласним Управлінням культури ми зробили відеовиставу для дівчаток чиї батьки зачищають Україну.
-Які були складнощи у життя колективу початку війни і як ви їх подолали?
-Перед початком війни у грудні у нас успішно пройшла прем’єра мюзиклу «Мері Поппінс», і ми готувалися до іншого показу, який мав відбутися 8 березня минулого року. 23 лютого була остання репетиція колективу. Перейшли онлайн, чекали, що війна не заткнеться ненадовго. Один із наших учнів поїхав до Америки, є складність у годині. Ми намагаємось підлаштовуватися. Займаємось онлайн. Продовжуємо активно працювати. Робимо проєкти та відео проєкти. Намагаємося не стоять на місці, працюємо у відео форматі.
-Ви зараз проживаєте за кордоном. Чому ви вирішили поїхати за кордон?
-Так, в березні минулого року ми поїхали з Краматорська і вже рік живемо з дітьми у Швейцарії. Дітки мають рости щасливими, вони не повинні бачити війну, всього цього страху, який відбувається в Україні. На переїзді за кордон на цьому спочатку наполіг мій чоловік, щоб убезпечити наших дітей.
-Як Ви відволікаєтесь від негативу?
-Занурююсь у роботі, вона рятує від усіх негативних подій, займає дуже багато часу. Працюємо над виставами. Творчість відволікає, діти мотивують рухатися далі незважаючи ні на що. Дуже сильно вірю у нашу перемогу та світле майбутнє.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
