Антон Малиновський – журналіст
До повномасштабного вторгнення Антон працював у виданнях Сіверськодонецька, а пізніше переїхав до Краматорська та працює у нашому виданні.
Після повномасштабного вторгнення Антон разом с дівчиною та котом Федором виїхали з Краматорська до Полтави, а потім вже до Дніпра.
Журналіст розповів свою історію, та про його відчуття реальності.
“Більше чим пів року тому ми поїхали з Краматорська. Акуратно складали кожну річ у дорожні сумки, щоби більше помістилося. Хотілося взяти все, хоч і розуміли, що треба брати тільки найнеобхідніше. Тішили себе, що їдемо ненадовго. На місяць, максимум на 2. А якщо ми їдемо ненадовго, то навіщо брати багато речей, правильно?
Минуло богато часу і у Краматорську моїх речей практично не лишилося. Усі поступово ми вивезли звідти: одяг, проєктор, колекцію книг, з яких, ті, що придбані на північнодонських барахолках, куплену за “Вовину тисячу” колекцію “Пісні льоду та полум’я” та навіть мій довгоочікуваний подарунковий набір Гаррі Поттера. Як же радісно було бачити свої старі, але такі рідні речі із запахом будинку…
Все вивезли. Тому що розуміємо, що не повернемося найближчим часом. А віддавати своє дороге мародерам чи оркам ні хочеться.
Чимало часу минуло. За цей час я забув, як пахне хата. Все вивітрилося. Але точно знаю, що рано чи пізно ми туди повернемося.”- розповідає Антон
Чому Полтава?
Вибір упав на Полтаву, бо там були знайомі, у яких можна було на перший час зупинитися. У Полтаві дуже високі ціни на квартири, які не відповідають якості. Тут просто дико наживаються на переселенцях. За 6-7 тисяч грн умов у яких хіба що наркогніздо можна влаштувати. То немає води, то немає газу, то меблів. При цьому просять за неї 6-8 тисяч, ми знайшли знову ж таки через знайомих за 6,5, але умови там були паршиві.
Була пліснява на стінах, через яку в перший тиждень деякі документи у файлах просто стали вологими. Пізніше нас через це виселили, бо сказали, що по всіх винен кіт, чия миска стояла в кімнаті. Взагалі з тваринами та дітьми складно знайти квартиру у Полтаві.
Багато хто цілеспрямовано не здає переселенцям, тільки місцевим. Ми жили в будинку за 3,5, але там немає води, туалет на вулиці, немає зв’язку, інтернету. Зараз ми переїхали до Дніпра тут багато знайомих і з Краматорська, і з Луганської області. Та й менталітет ближчий. Зняли собі маленьку квартиру, та нам велика і не потрібна, бо розуміємо що зима буде не легка. В нас все є пральна машина, мікрохвильова піч та найважливіше wi-fi.
Які плани на майбутнє і чи плануєш повертатися до Краматорська, чи рідного Лисичанська?
Важко зараз сказати щодо подальших планів. Все змінюється щохвилини.
На цю мить мета осісти в якомусь місті де ми будемо до закінчення війни, сподіваюсь що це буде Дніпро, оскільки за пів року настрій досі валізний. І особливо ніде ми не обжилися так, щоб це місце можна було назвати домом, хоч і тимчасовим.
А що стосується повернення то обов’язково. Хочу до Луганської області, додому, там буде чим зайнятися після перемоги, враховуючи, наскільки вона постраждала.
Але якщо моє місто окуповане, а Краматорськ ні, і воно буде придатним для життя, там буде Україна і там буде безпечно, звичайно приїду до Краматорська, бо Донбас все одно ближче до серця.
Нагадаємо що нещодавно журналіст показав фото своєї квартири в Лисичанську, де побували мародери. Фото квартири йому надіслали з рідного міста.
«Одна справа розуміти, усвідомлювати і здогадуватися, інша – бачити це на власні очі … Ось “руський мир” дістався і до моєї квартири … Товариші так сильно хотіли увійти чимось поживитися, але замок на дверях так сильно чинив опір, що довелося добре прикластися чимось важким, та ще й кілька разів. У квартирі облазили кожен міліметр, своїми смердючими руками хапаючись за все, що було мені дорого з дитинства. Що шукали – незрозуміло… Характерний почерк – загажений унітаз і папірці, що валяються навколо, як ознака переваги. Мабуть, як працює слив, люди, які звикли ходити в туалет над діркою, не знають», – описує Антон.
На фото видно, як окупанти намагалися зламати двері. та на всіх світлинах ознаки того, що люди порпалися по речах, все перевернуто договори дригом.
При цьому, за його словами, літературою та музикою окупанти не цікавляться. Судячи з фото, колекція книг і синтезатор залишилися недоторканими. Натомість зникли 4 телевізори, тостер та вся колекція алкоголю.
«До речі, людям, які повертаються до міста, вони розповідають, що живуть у квартирах лише до 3 поверху, і навіть миють за собою підлогу і ніколи не зазіхатимуть на чуже майно, а все це зробила українська армія… Сподіваюся, що російська пропаганда буде краще вбиратися в мозок, якщо дивитися її з крадених телевізорів. А ми обов’язково повернемося додому та запитаємо за все», – зазначив Малиновський.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
