Ксенія Ярова – талановита оперна співачка з Краматорська. Переможець та лауреат багатьох всеукраїнських й міжнародних телевізійних та інтернаціональних вокальних конкурсів. А також фіналістка телевізійного проекту «Крок до зірок». З неї Михайло Поплавський хотів навіть писати картини. Ксенія увійшла в ТОП 100 кращих вокалістів телевізійного проекту «Х-фактор».
Як і більшість мешканців Донеччини, Ксенія була вимушена покинути рідне місто – Краматорськ рятуючись від війни. Нині дівчина проживає за кордоном та мріє повернутися додому.
Ксенія Ярова розповіла журналістам «Pro100media» про плани на майбутнє, як склалося її життя в евакуації, та про свої найзаповітніші мрії.
Ксенія, Ви зараз проживаєте за межами України. Де зараз Ви живете?
Нещодавно я переїхала до Берліну, і поки буду жити тут. Дуже сподіваюсь, що незабаром буде перемога і я повернусь додому. Тому що де б ми не були, але на своїй землі, в своїй країні найкраще! Я дуже хочу додому!
З якими складнощами Ви зустрілися у новій країні?
В кожній країні свої правила і доводиться з ними знайомитись, і згодом звикати, бо штрафи у Німеччині дай Боже. Щоб не попадати в такі «дорогі» ситуації краще дотримуватися правил (сміється).
Як відбувалася Ваша адаптація в новому середовищі?
Перші тижні мені все не подобається. Я до всього чіпляюсь і щоб я не бачила, мені все (!) нагадує дім. Ця вулиця, як у Харкові. Я жила і навчалась 6 років у Харківському університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. Також були вулиці схожі на мій Краматорськ. Це моє найрідніше місто, в якому моє серце, дитинство і моя рідна земля!
Чи складно було знайти роботу?
Роботу закордоном творчій людині знайти дуже не просто, особливо в цей час. Як мінімум потрібне знання іноземної мови. Зараз я займаюся з репетитором два рази на тиждень, невдовзі планую збільшити навантаження до трьох разів на тиждень. Я не можу просто сидіти без роботи і не співати, для мене це дуже складно. Це просто вбиває мене потрошку. Я частенько передивляюся старі й щасливі фото нашого безтурботного життя, концертів, вистав…і я просто не розумію… за що це нам і коли вже буде кінець війні, яка триває в моїй країні…
Закордоном Ви теж зараз займаєтесь оперним співом?
Нажаль зараз я не співаю, вже майже 4 місяці мовчу. В грудні минулого року я їздила у Відень на благодійний концерт на підтримку України. Я це робила і буду робити у підтримку України, аби про нас пам’ятали, та про нас чули, тому що це єдиний фронт – музичний фронт, в якому я сильна та впевнена.
Розкажіть про своє життя в Краматорську до повномасштабноговторгнення.
Я не живу в Краматорську на постійній основі, бо в 2014 році я вступила у Харківський університет мистецтв ім. І. П. Котляревського. Кожні 2 тижні, або й місяця я приїздила додому, та на всі свята я була зазвичай вдома, і виступала на рідних сценах міста. Я дуже люблю свій Краматорськ, кожну вуличку. Нажаль, до повномасштабного вторгнення я це не так цінувала, як зараз. Мій найулюбленіший оркестр у школі мистецтв №1, під керівництвом В. І. Дротика, я обожнюю людей, які там грають. Доречі, завдяки В. І. Дротику розпочалось моє життя та виступи з оркестром, з живим народним оркестром народних інструментів. Віктор Іванович помітив в мені талант та запросив до себе в оркестр солісткою. Я завжди приїздила на концерти до них, бо я не можу і не хочу відмовляти, бо там моє серце, там народилась я, як співачка.
Ксенія, хто надихнув Вас обрати шлях оперної співачки?
Коли я була маленька, оперний спів та вистави взагалі мене не цікавили, та навіть, коли ми їздили в оперний театр з колективом, то мені було сумно і не цікаво. Але потім я почала ходити до Євграфової Галини Василівни і паралельно я ходила в школу мистецтв №1, навчалась у класі Заграничної Валентини Анатоліївни, і вдвічі більше в мене почалось уроків вокалу і оперної музики. Я потроху почала втягуватись в цю музику і згодом почала кайфувати і жити нею.
Але взагалі мою пристрасть до музики помітила моя родина, я полюбляла музичні іграшки у вигляді мікрофона або якоїсь гітари. Віддали мене в колектив і пішло поїхало! Ось так з‘явилась музика в моєму житті завдяки мамі( посміхається).
Який шлях Ви пройшли, аби стати оперною співачкою?
Багато було незгод і падінь. Але зараз я без роботи, через цю війну я була вимушена написати заяву за власним бажанням та звільнитися з Дніпровського академічного театру опери та балету. Хоча за місяць роботи в ньому, я вже була любимицею глядачів, мене впізнавало все більше і більше людей, почали приходити саме на моє прізвище та на мій голос, але нажаль сталась така історія. Дуже хочу і вірю, що незабаром буде наша перемога і я зможу знову почати працювати у цьому театрі. Там дуже класний колектив і керівництво, я дуже сумую за ними всіма. До Дніпра я працювала в Одеському оперному театрі, як соліст-вокаліст стажист. Взагалі на свій невеликий вік в мене вже багато досвіду роботи з режисерами, диригентами та відомими солістами, які співаюсь закордоном у відомих театрах!
Чи нервуєте Ви перед виходом на сцену, та як боретесь з цим?
Раніше дуже хвилювалась, і навіть приходилось пити заспокійливе, тому що тремтіли і ноги, і руки і навіть голос через хвилювання. І, до речі, через це в мене було багато провалів, бо голос мене не слухався. Я вдячна своїй мамі, яка не припинила мене возити і надалі по конкурсам, тільки завдяки цьому в мене пройшов страх сцени. Дякую, Мам! Зараз на сцені тільки життя і кайф. Люблю бачити щасливі очі глядачів та чути їх оплески.
Ксенія, як саме вплинула війна на Вас особисто та на творчість, що змінилося?
Змінилося все! Почала цінувати реальне життя, спілкування з близькими друзями, також довелося викреслити зі свого життя багато людей. І як виявилось нічого з цього не втратила. Отже, так треба було. Почала цінувати час з родиною, і дуже сумувати за своїм маленькім, але таким найкращим містечком – Краматорськом. Пріоритети змінились майже у всьому.
Чи були у Вас сумніви, з приводу того чи варто покидати рідне місто?
Сумнівів не було, тому що життя одне. Як би жорстоко не звучало, але справді, життя одне, і треба його жити. І з цією війною зрозуміла наскільки усе важливо в кожному дні. Треба кожен день жити! Але я і в новинах кожен день, не можу не читати, бо дуже хвилююсь за дім. Багато друзів та рідних залишились там, і відмовились в’їжджати, тому я читаю новини, але серце болить за Україну. Дуже хочу додому!
Ксенія, Ви плануєте після перемоги повертатися до Краматорська?
Звісно! В саму першу чергу я поїду додому – до Краматорська. Щоб доторкнутись до рідної землі, до рідного асфальту, дерева, ліжка і тому подібне (посміхається). Може це звучить смішно, але це моя найщиріша мрія зараз. І взагалі мрію повернутись в Україну та працювати там, жити там і все робити тільки в цій країні, бо там мої люди, моя мова, мій дім!
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
