Вірші українського історика з Краматорська Юрія Лущая, який зараз перебуває в лавах Збройних Сил України, боронячи свободу України, відверті та душевні. Таким є й сам Юрій. Він народився в родині працівників Новокраматорського машинобудівного заводу. Закінчив історичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Займався історичними дослідженнями, а у 2000 році написав свій перший вірш українською мовою. У 2023 році Юрій пішов захищати країну, в червні отримав звання старшого солдата.
Про військову службу, воєнні вірші та натхнення він розповів журналісту “Pro100Media”.
Чому ви взагалі обрали для себе професію історика?
Ще зі шкільних років мене дуже цікавила історія, зокрема, звичайно цікавився історією України періоду Давньої Русі. До речі, в мене більшість наукових робіт на цю тему. Досліджував я й Русь на сторінках книги Марко Поло, опублікував багато статей на цю тему.
А з чого почалося захоплення віршуванням?
Я почав писати ще у 1995 році. Багато читав, тому захотілося теж спробувати себе в літературі. Спочатку це були «проби пера», в більшості – білі вірші, а перший римований вірш, який я написав у 2000 році був про маму.
Яка основна тема ваших віршів?
Вони різні, українською мовою більше на патріотичну тему. Якось так в мене виходить. Колись я писав російською, тоді торкався різноманітних тем. Останні два роки основна тема, звичайно, війна.
З чого зараз ви черпаєте натхнення?
З того, що бачу у своєму воєнному житті. Слідкую за тим, що відбувається, про те й пишу. А відбувається багато чого. Коли буде мирний час, буду писати про мир.
Я навіть у 2023 році видав власну збірку віршів, бо всяке може статися, а так люди прочитають все, що в мене є. Планую в цьому році ще видати збірку прозових казок. Їх я почав писати з 2018 року.
Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення та чому вирішили вступити до лав ЗСУ?
Багато чим. І викладачем був, і канцелярією продавав, і, звичайно, над своїми історичними матеріалами працював. У ЗСУ я довго не міг потрапити, приходив до військкомату, а мені відмовляли, потім взяли. Я добровольцем у військкомат пішов, бо хотів захищати рідну країну. Офіційно у лавах ЗСУ я з 30 січня 2023 року.
Де вдалося побувати за рік?
В Донецькій області я був в Нью-Йорку біля Горлівки, під Андрієвкою, Кліщіївкою, під самим Бахмутом, у Константинівці. Зараз я обіймаю посаду стрільця. Військової освіти в мене, всьому вчився на війні.
Коли вам зараз вдається писати вірші?
Буває вночі пишу. Багато писав, коли потрапляв в лікарні з неважкими травмами.
Що надихає вас зараз продовжувати боротьбу?
Дуже хочеться миру. Це те, що мотивує мене захищати країну. Я дуже люблю Україну і хочу, щоб тут не було жодного ворога. Після перемоги я хочу бачити рідний Краматорськ квітучим, хочу, щоб моє рідне місто, як й інші населені пункти Донеччини, розвивалося, підприємства працювали, щоб всі, хто виїхав, повернулися додому.
Вірші Юрія:
Потреба
Може, страшно повернутись на позиції,
Але настає в житті воїна така потреба:
Потрібно погоджуватись на пропозиції –
Битись за щасливе дитинство і чисте небо.
Навіть якщо в окопах буває нам важко,
В нашому житті нема другого шляху,
Ніж створити для любої дитини казку,
Де ми нарешті подолали кроваву війну.
25. 09. 2023 р.
Як хотілось
Як хотілось би мені писати про любов,
Але всі думки про це у мене забрала війна,
Перед моїми очима стоїть запекла кров,
І крики болю в голові надовго зародила вона.
Як хотілось милуватись осіннім вбранням,
Але війна зруйнувала у мене почуття краси,
Не зможу у своїй країні я радіти життям,
Поки не схлине з неї бурхлива хвиля війни.
06. 09. 2023 р
Реквієм
Рома, Саня, Ваня – скільки вас ще загине?
Кого в пожертву війні на смерть закинуть?
Не може наїстись життями руснява потвора,
На жаль, ніяк не може закінчитись це скоро.
Звичайне знецінення життя у війні,
Нікому буде радіти квітам по весні,
Скільки відправиться воїнів до неба,
Навіщо Бог їх стільки забирає до себе?
Книга з контактами у мене стрімко сиротіє,
На дзвінки відізватись ніхто вже не посміє,
Так і повиснуть у безодні мобільні номера,
Назавжди залишив у пам’яті телефона їх імена.
Сумні новини лунають тепер постійно,
Від того, що друзі на нулі загинули гідно,
Не стане легше для моєї пораненої душі,
Там надовго запанували холодні дощі.
03. 09. 2023 р.
В окопі
Ніч наступає в окопі швидко,
А ворог причаївся недалеко,
Ділити окоп з мерцем так гидко,
Та поза ним існує більша небезпека.
Поливає ворог вбивчим дощем,
Навіть в окопі очікуєш приліт,
Не скриєшся ні за деревом, ні за кущем,
Не оставить снаряд від тебе слід.
Копаєш, не взираючи на холод,
Хоч в цьому існує мізерний шанс,
Не буде перешкодою для копання голод,
Хоч спливає для повноти сили час.
02. 09. 2023 р.
Ковток води
Не зупинятись ні на мить і йти далі,
А впавши, вставати з біллю в ногах,
Неможна чекати, щоб тебе підірвали,
І залишитись назавжди в лісах.
Запах смерті відчувається повсюди,
Вся лісопосадка всипана мерцями,
Кривавий тан снарядів не забути,
Їх гуркотіння разом з живими серцями.
В бліндажі ділити життя на ковтки води,
Кожний раз мріючи нарешті напитись,
Відчуваючи смак постійної гіркоти,
Неможливо було в цьому помилитись.
Всі поля навкруги усипані вирвами,
Немов рани багатостраждальної країни,
Скільки будемо долати шляхи прірвами,
Стільки в Україні існуватимуть руїни.
02. 09. 2023 р
