Ідея об’єднатися задля допомоги бійцям ЗСУ належить Ірині Сидоренко, засновниці волонтерського руху «Краматорські бджілки», учасники якого плетуть маскувальні сітки для української армії. Серце кожної «бджілочки» радіє і пишається тим, що її праця комусь потрібна і комусь вона обов’язково врятувала життя.
Ірино, розкажіть, будь ласка, яку Ви маєте освіту, за якою професію працювали?
Складно відповісти, і зараз я поясню чому. Після відмінного закінчення школи я вирішила навчатись у Краматорському індустріальному інституті (наразі – ДДМА), отримала червоний диплом. Працювала на Новокраматорському машинобудівному заводі інженером. Через деякий час зрозуміла, що це – не моє. І я таки стала викладачем за стопами батьків (сміється). Викладала технічну механіку у Краматорському машинобудівному технікумі (нині коледж ДДМА). Спробувала себе у мережевому маркетингу, менеджменті, і особливо мені сподобалася – журналістика. Опанувала комп’ютерні курси з верстки та дизайну і стала головним редактором однієї з газет. Писала на замовлення статті, сценарії до відеороликів. Але коли в 2014 році почалась війна – я вже не могла ні про що таке думати, все кинула, і стала займатися і досі займаюсь волонтерством.
Була успішна в усіх видах професійної діяльності. Але, все ж таки, моя педагогічна діяльність склала більшу частину мого професійного різноманіття. У мене багато колишніх учнів, ми з ними зустрічаємось, деякі доєдналися до мене у волонтерській діяльності, чим я дуже пишаюся.
Тож як кажуть, якщо людина талановита, то вона талановита у всьому, згодні?
Та ну, хто знає… (сміється) Розумієте, у мене таке гасло: «Якщо бути, то бути – найкращою!» От все що ти робиш, роби найкраще не у порівнянні з кимось, а з тим – як можеш ти. Якщо можеш зробити краще – роби, а якщо не можеш – ну що ж, через себе ж не перестрибнеш.
Ірино, як і коли з’явився волонтерський рух «Краматорські бджілки»?
Ще у липні 2014 року мої онуки, Дарина та Василь, почали займатися волонтерською діяльністю і я їх підтримувала. Фінансові ресурси були обмежені, тому – робили поробки, виходили на ярмарки та на різні заходи продавали свої вироби, на виручені кошти допомагали госпіталям. У серпні 2014 було організовано благодійний концерт, на якому збирали кошти на лікування пораненого українського бійця. Побачила з яким захопленням мій онук дивиться на Аду Роговцеву, що подумала: «Ой, треба ж і мені якось рости» (сміється).
В ніч на 11 вересня 2014-го я прочитала у Фейсбуці заклик незнайомої мені жіночки киянки Лесі Корягиної плести маскувальні сітки для військових. «Приєднуйтесь до нас!» — писала активістка. Ми ще не знали, що воно таке, але я одразу ж відповіла: «Ми з Краматорська й хочемо до вас приєднатися». Вона запитала: «Як Вас назвати?». У мене був вже досвід підпису моїх робіт, позивний – «Бджілка», то я і сказала: «Краматорська бджілка». Одразу ж на своїй сторінці у Фейсбуці пишу заклик: «Жінки, нумо, будемо плести!» Не мали жодного уявлення як ми будемо плести, де ми будемо плести, як це взагалі робиться? Але бажання знайшло можливості. І от, вже дев’ять років ми це робимо. Тож день народження «Краматорських бджілок» – 11 вересня 2014 року.
Що мотивує Краматорських «бджілок» займатися такою значущою у наш час волонтерською діяльністю?
Саме мене мотивує те, що я хочу бути ресурсною для своєї країни і хочу допомагати їй у такий складний воєнний час. Я не уявляю себе осторонь, сидячи на лавочці і нічого не роблячи, ну це ж з глузду можна з’їхати, читаючи нескінченні новини та повідомлення, чути, що гинуть наші діти, онуки… А ти сидиш стара бабця і нічого не робиш! Сенс мого життя – бути ресурсною для своєї країни, саме тому я приділяю велику увагу своєму здоров’ю.
Ірино, як Ви координуєте дії Краматорських «бджілок» в евакуації?
Зараз у нас зовсім по іншому йде робота. Майстерні ми не маємо, тому зять зробив мені рамочки 2 на 1,5 метра і кожна плете у себе вдома. Плету сітки я, моя родина, «бджілочки» Олена Гребе, яка приїхала до нас в Куцівку та Аннета Чуприна – у Смілі. Мій чоловік Володимир зранку до вечора нарізає тканину і розвозить сітку-основу та стрічки. Потім забирає готові, я сортую по розмірах та відправляємо нашим хлопцям. «Бджілки» Олена Зана з Катрусею Цибро зараз живуть в Чехії, але вони і там знайшли людей, з якими плетуть сітки та висилають в Україну. Ось так і працюємо.
З якими складнощами Ви стикнулися під час евакуації?
Я вважаю, що коли є палке бажання, то і складнощів не виникає. На початку квітня ми приїхали на Черкащину, привезли з собою декілька чувалів з матеріалом для плетіння. В нас був вже досвід, тому дуже швиденько було налагоджено виробництво маскувальних сіток. Сітку-основу з ниток у техніці макраме плетуть мої дівчата, донька й онука, та волонтер Едік Новік, який зараз живе у місті Кривий Ріг. Тканину купували в секонд-хендах та в інтернеті. «Бджілка» Віра Явнік – зараз в евакуації у Звягелі, розповідала людям, що ми плетемо сітки, і нам цілими мішками передавали поштою різні тканини. Моя донька Ліля одразу її фарбувала. Потім у нас знайшлися помічники, яких я благословляю щодня і щодня їм вдячна, це Юля Володченко та Сергій Кондратюк. Сергій – це краматорський підприємець, він сказав: «Будемо купувати вам спанбонд». Наші підприємці об’єдналися і закуповують матеріал для виробництва маскувальних сіток. І же десь з півроку нам постійно надсилають спанбонд, з ним і легше, і швидше працювати.
Тобто, всі, хто хоче допомогти бджілкам фінансово для закупівлі матеріалів для плетіння сіток, мають можливість на Ваші реквізити перевести кошти?
Відносно зборів коштів моя позиція була принципова завжди: «Ніяких зборів, ніяких реквізитів». У нас зареєстрована організація, але банківського рахунку в неї немає. Є наші вироби і наші друзі. Коли ми працювали у майстерні – у нас було спеціально відведене місце для виставки наших виробів, де усі бажаючі мали змогу щось придбати. Або просто кинути гроші у скриньку. У нас був казначей, який вів фінансовий звіт. Люди могли просто під час традиційної ходи містом просто підійти дати нам гроші. Самі ніяких зборів не влаштовуємо. Нам більше подобається заробляти гроші. І якщо є можливість – ми долучаємось до зборів якоюсь копієчкою на потреби ЗСУ.
Ірино, що саме Вас надихає та підтримує зараз?
Звісно, у першу чергу – це моя родина! Якби соромно вихвалятись, але ж вони для мене – дуже міцний та потужний тил! Я не встигла про що-небудь сказати – а вони вже все зробили. Друзі, хоч і на відстані, також підтримують. Ще й мій улюблений песик Маклай, якого мені подарували онуки нещодавно. Даринка навіть метелика йому вишила, так що в нас красень ще той (сміється). Ще моя родина з собою в евакуацію привезла двох собак, три кішки та папугу. Наші улюбленці – це також для нас велика моральна підтримка.
Чи плануєте Ви після перемоги повернутися на рідну Донеччину?
На Черкащині дуже добре, тут такі хороші й гарні люди! Вони нас так гостинно зустріли! Але, повертатися на Донеччину ми, звісно, плануємо. Бо, по-перше, там рідний дім, рідні стіни. По-друге, я мрію зустрітися з друзями, треба ж буде по рідному Краматорську Переможною ходою пройти, обов’язково на підборах. А в Куцівку буду приїжджати на літо, адже планую згодом придбати тут якійсь будиночок під дачу. Щоб, коли будуть у мене правнуки – пригощати їх чимось смачненьким та натуральним.
Діти – це ж наше майбутнє. Ми повинні про них дбати. Бо саме нашим дітям жити у вільній та квітучий країні.
P.S. До речі, Ірина Сидоренко, як справжня бджілочка народилася навесні, 13 квітня, тому від щирого серця ми вітаємо Ірину з Днем народження та бажаємо міцного здоров’я, нехай бойовий настрій панує в душі, надійного тилу та мирного неба! Нехай усі мрії обов’язково здійсняться! Бажаємо відзначити наступний день народження в мирній та вільній Україні!
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
