Письменник, медійник, громадський діяч та просто молодий хлопець Роман став одним із перших, хто вирушив обороняти нашу країну ще у 2014 році.
Зараз хлопець несе службу в Державній прикордонній службі України. Нам вдалось трохи поспілкуватись з Романом та дізнатись про його бурхливе життя.
Чи було твоє життя до війни пов’язане з армією?
Я ніколи не думав, що буду пов’язаний з військовою службою. Я навіть в армію іти не хотів, але всі тоді вважали, що ти не мужик, якщо в армії не служив. Тому і пішов… Служив танкістом, маю навіть права на танк. Думав, що моє життя, пов’язане з армією, закінчилося ще у 2008 році, коли я відслужив обов’язкову службу. Але наступив страшний 2014 рік, коли зухвала Росія вирішила накласти лапи на нашу країну, і я не міг залишитися осторонь.
Я дуже люблю свою країну та її історію. Я розумів, що я чоловік, захисник, тому маю йти та боронити свою рідну землю, свою сім’ю.
Тому я прийшов до військкомату та сказав, що хочу іти захищати свій дім, але попросив військовий комісаріат, щоб мене записали до танкістів, але щось пішло не так. Я потрапив до авіаційної частини. Після розподілу я опинився спочатку у 11-тій окремій авіаційній бригаді, яка розташовувалась у Чорнобаївці, а потім потрапив до Краматорського аеродрому, де здебільшого ми займались евакуацією поранених.
Потім я демобілізувався і знов думав, що все, на цьому моя військова служба точно закінчиться. І я почав займатися громадською діяльністю. Ми створили організацію “Союз ветеранів АТО Донбасу” та зробили безліч проєктів, таких як: центр ветеранів АТО та їх сімей “ПОРУЧ”, фестиваль “Донеччина зустрічає своїх захисників”, дитячий табір “Зоряний шлях” та багато іншого.
Чи думав ти, що може початись повномасштабне вторгнення. І де ти був 24 лютого?
Ні, я розумів, що щось буде і все так не закінчиться, але я не був готовий, що це станеться так скоро. 24 лютого я був у Дружківці, прокинувся близько 4 ранку від гучного звуку, схожого на вибух. Я одразу зрозумів, що це повномасштабна війна. Але для мене вона прийшла ще у 2014 році.
Перші хвилини був неймовірний шок, адже коли війна приходить до тебе додому, то ти до останнього в це не віриш. Але я точно знав, що одразу піду захищати Батьківщину.
Як ти опинився у Державній прикордонній службі України?
Коли я пішов 24 лютого до віськкомата, то мене ніхто не питав. Я думаю, вони просто затикали дірки в підрозділах. Що я буду служити у прикордонній службі, я дізнався 25-го лютого, коли вже потрапив до підрозділу.
Чи буває тобі страшно?
Був один випадок, коли дійсно було дуже лячно. Одного разу вночі ми пішли групою через ліс, це було під Олександрівкою. І нам треба було розділитись по своїх окопах. Я банально заблукав. Не знав, куди іти, бо розумів, що приблизно 500 метрів від нас з одного боку замінована дорога, а з іншого – орки. І я розгубився, ось тоді мені стало страшно. На щастя все закінчилось добре, я наблукав на окоп Донбасівців, перечекав обстріл у них в окопі, а потім пішов до свого. Не знаю, що буде далі, але страшно було лише в той момент.
Що для тебе найважкіше на службі, і який настрій на передовій?
Найважкішим для мене є той факт, що ці фашисти обстрілюють мирні міста, вбивають людей, а я не в силах цьому завадити. Але все, що від мене залежить, я роблю. Мені бракує слів, щоб висловити моє відношення до цих нелюдів.
А настрій у нас усіх бойовий, хлопці всі розуміють поставлені задачі та добре їх виконують. Ми всі віримо у перемогу і впевнені, що вона вже близько.
Попри зброю в руках на полі бою, Роман використовує ще й літературну зброю. Автор низки збірок віршів продовжує писати творчі доробки. Ось один із них…
По небі хмари пропливають,
Чорніє далечінь дарма.
Десь гучно вибухи лунають,
Чи є та доля, чи нема?
Хитає вітер крони сосен,
Весна ця схожа так на осінь
Що я заплутався уже.
Що за хвилиною хвилина,
Питання попри цій війні.
Для чого тут ти є, людино,
Адже життя не вічне, ні.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
