Віктор Симоненко – людина, без якої до повномасштабного вторгнення неможливо було уявити бадмінтон на Донеччині. Він тренер вищої категорії та людина з великої літери, яка підготувала багатьох майстрів спорту міжнародного класу, чемпіонів України та Європи. Він і сам продовжує досі грати у бадмінтон. Зараз Віктор з дружиною машкає у селі Головківка на Черкащині, і тут в місцевій школі навчає дітей грі в бадмінтон.
Ділиться, що багато років тому працював у гімназії, і одного разу його зацікавило питання: чому діти в молодших класах навчаються із задоволенням, у середній школі “з’їжджають” з хороших оцінок, а у старших взагалі не хочуть навчатися.
“Потім я зрозумів, що наше суспільство не враховує природи та психології дітей, які потребують активної діяльності. Спочатку познайомився з секцією настільного тенісу, де діти вміли швидко приймати рішення. Навіть діти з особливими потребами, які займалися настільним тенісом, стали показувати результат вище середнього під час навчання. Ми зібрали весь цей досвід по крихтах і вирішили спробувати ввести у нашому навчальному закладі новий вид спорту. Вибір упав на бадмінтон”, – розповідає тренер.
Додає, що зараз, окрім тренеровок розповідає дітям про те, що бадмінтон – дивовижна гра з великим минулим.
“Про нього більшість має спотворене уявлення. Так склалося, що у спорті основна увага приділяється великому тенісу. За динамікою та іншими показниками бадмінтон не поступається йому, а за деякими навіть перевершує. Більшість знає цю гру лише як різновид літнього відпочинку. Але мало кому відомо, що бадмінтон належить до найскладніших і енерговитратних видів спорту і входить у програму олімпійських ігор”, – додає Віктор Симоненко.
Зауважує, що у бадмінтон грають руками, а руки в цій грі – другий мозок.
“Тут, як у музиці, диригент керує оркестром руками, а музика звучить. Волан, який важить близько 5 грамів, потрібно докинути до задньої лінії, його швидкість 400 кілометрів на годину, а в закритому приміщенні всі 500. Я думаю, що не кожен чоловік, який тисне штангу в 150 кілограмів, зможе добити його хоч до середини сітки”, – зауважує тренер.
Додає, що має за мету зламати стереотип про те, що бадмінтон – це не гра, а пустощі на пляжі. Зараз на Донеччині розвивати цей спорт неможливо.
“Три десятиліття ми намагались активно розвивати бадмінтон у Миколаївці. Там було збудовано цілий спортивний комплекс “Енергетик”. До Миколаївки приїжджали готуватися чемпіони світу та Європи, бо умови у нас були хороші. Регулярно проводились збори, тренування та змагання. Активно займалися ми і зі студентами Донбаської державної машинобудівної академії в Краматорську. Але зараз всіх відповідних умов немає”, – ділиться тренер.
Також Віктор Симоненко піклується про бджіл та котів яких теж привіз с собою. Разом з ним вони подолали близько 1500 кілометрів та проїхали десятки блокпостів.
“Наполягла, щоб евакуювати бджіл моя дружина. Ось так ми і їхали: зі Слов’янська в Дружківку, з Дружківки в Дніпро, а потім вже до Черкащини. Головківку ми вибрали через сприятливу місцевість. Тут ми купили будинок та продовжуємо життя. Дуже добре, що тут теж багато пасічників. З ними можна зібратися, поговорити. Тут взагалі люди дуже добрі та цікаві ”, – ділиться чоловік.
Також Віктор Симоненко активно їздить на велосипеді, вважає, що у будь якому віці рухатися треба не менше трьох годин в день.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
