До початку повномасштабного вторгнення росії на територію України краматорець Євген Гребенніков працював інженером на Новокраматорському машинобудівному заводі, а в вільний від роботи час займався творчістю та спортом, а також грав з друзями у ШО?ДЕ?КОЛИ? та квіз. Але війна внесла корективи в життя кожного українця, тому Євген не вагаючись став на захист країни. Про те як опинився в лавах ЗСУ, про що мріє, та що зробить в першу чергу після повернення в Краматорськ Євген розповів журналістам нашого видання.
Яким був для вас ранок 24 лютого?
Я збирався на роботу. Будівля мого дому знаходиться близько до краматорського аеропорту, де зранку пролунав перший вибух, тому початок російського вторгнення я відчув як ніхто інший. Навіть в квартирі все непогано похитнулось.
Я дуже довго не вірив, що напад буде настільки відвертим. Звісно, розумів, що вторгнення буде, але не думав, що настільки масштабним. На роботу в той день я не пішов, а через два дні завод припинив роботу. Перші пів дня 24 лютого я відчував себе дуже розгубленим, тому що в інформаційному шквалі війни не було відомо що робити. Події розгорталися стрімко, тому зберегти спокій, звичайно було тяжко. Але на стадію прийняття я перейшов дуже швидко, тому довелося змінювати життя та плани на майбутнє.
Як саме війна змінила ваше життя?
У нас з друзями була власна театральна студія, ми робили власні вистави, різноманітні перфоманси, всіляко намагалися урізноманітнити культурне життя Краматорська. Також я активно займався спортом, бігав на великі дистанції. Ось, наприклад я приймав участь в минулорічному марафоні до Дня міста, багато готувався і таки пробіг необхідну дистанцію. Життя було дуже різним. Планів теж було багато, деякі з них я вже мабуть трошки забув за півроку активної фази війни. Хотів багато подорожувати, тому що обмежував себе під час ковідних років, але дуже це люблю. Крім того, хотів придбати автівку. Також хотіли робити постанови в нашій театральній студії. Здавалося, що життя тільки набирає обертів.
Війна кардинально змінила моє життя, як і життя всіх українців. Зараз я мешкаю не в своєму місті, займаюся не своєю професійною діяльністю.
Кажуть, що творчі люди найтонше відчувають усе, що відбувається довкола. Як ви сприймаєте війну у країні?
Війна – це завжди жахливо, напевно найжахливіше, що може бути в житті. А ще війна – це не виклик нашому народові, щоб стати краще, як деякі вважають. Вже після перемоги нам доведеться багато всього відбудовувати, деякі міста майже з нуля. А це велика праця. Зараз неможливо порахувати скільки людей ми втратили як серед військових, так і серед цивільних, це в нас теж ще попереду. Розуміючи це все як ставитись до війни? М’яко кажучи, негативно. Я досі не розумію, як в ХХІ столітті після багатьох етапів розвитку суспільства взагалі можна напасти на іншу країну.
Чому вирішили піти до ЗСУ?
Потрапив під мобілізацію. Військового досвіду чи освіти до цього року у мене не було, але держава вирішила, що я їй потрібен, і, звісно ж, я погодився, тому що в часи, коли на кону стоїть свобода та територіальна цілісність країни, важлива будь яка допомога. Іншого варіанту для мене не було.
Як до цього рішення поставилися у вашій родині?
З розумінням. Мобілізація – це закон, і до нього можна відноситись тільки так.
Які нові навички ви опанували під час служби в лавах ЗСУ?
Опанував всіма необхідними навичками, що потрібні на фронті. Якщо розглядити навички, які стануть у пригоді вже після перемоги, то нічим.
Чого зараз потребує українська армія?
Не можу казати про всіх військових, але все, що потрібно, щоб виконувати необхідні обов’язки особисто в мене є.
Чи є взагалі у вас час для будь-яких інших справ?
Так, час на відпочинок та власні справи звичайно є. Встигаю трошки займатися саморозвитком, читати книжки та робити собі маленькі приємності.
Що найстрашніше сталося з вами у період війни?
Початок війни – це вже найстрашніше, що може статися. Зараз нам всім треба прийняти той факт, що того минулого життя вже не буде, але все ж таки ми будемо за ним трохи сумувати. Поки що можна сказати, що конфлікт між Україною та росією – це надовго. росія поки що існує, як країна, тому треба прийняти це, і змінити своє життя. Якщо ви переїхали в інше місто, треба шукати квартиру, роботу, час на хобі, влаштовувати побут та, по можливості, будь яким чином допомагати армії.
Що найбільше зараз вас мотивує?
Віра в Перемогу, захоплення нашим народом, якій згуртувався та має сили протистояти агресору , маючи менші ресурси. Вже більше ніж півроку ми стримуємо цього монстра під назвою російська федерація. Також мене мотивують особисті плани та мрії. Навіть розуміючи, що все може різко змінитися у будь-яку хвилину, я не перестаю мріяти. Дуже хочеться вижити та перемогти. Ми живемо в історичний момент та рано чи пізно все рівно переможемо. Що буде з той клятою країною далі мені не цікаво. Але в цей складний для нашої держави момент я буду присутній в Україні.
Що ви назавжди зміните у житті після війни?
Раніше було багато справ, на які я не наважувався чи відкладав їх. Зараз я твердо вирішив все втілити в життя. Також в мене вже змінилося ставлення до росіян та їх країни, таким воно і залишиться назавжди.
Що ви зробите найперше, коли повернетесь в Краматорськ після перемоги?
Прогуляюся містом, відвідаю улюблені місця, перевірю як воно, рідненьке. Наприклад, парк Пушкіна. Кожного ранку мій шлях на роботу пролягав саме через це місце. Взагалі багато в Краматорську місць, які викликають у мене приємні спогади. Дуже сподіваюсь, що місто вціліє та витримає. Авжеж, хотілося б зустрітися з друзями. А якщо вони не повернуться, поїду до них у гості. Насправді, хочеться просто мирно пожити.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
