Ми запускаємо новий проєкт про військовослужбовців, які раніше ніколи не мали відношення до арміі. Люди різних професій пришли до лав Збройних сил України, щоб захистити нашу країну від фашистського війська путіна.
Ці люди ніколи не брали зброю до рук, не виконували секретні міссії і навіть уявити не могли, що доведеться настількі змінити своє життя та професію.
“А хто, як не Я” – це проєкт про людей різних професій (вчителів, музикантів, науковців, журналістів та інших). Всі вони залишили свої професійні обов’язки та пішли захищати Україну та її мешканців.
Війна забирає людей, руйнує долі, родини. Проте героїзм кожного нашого земляка, кожного українця в тому, щоб стати на захист України, знаючи, що вороття може й не бути.
“Pro100Media” запускає нову рубрику, в якій буде розповідати історії українських героїв.
Антон Бобров – музикант, гітарист, організатор концертів.
Антон Бобров в перші тижні повномасштабної війни пішов добровольцем на фронт. Через деякий час він отримав контузію та був відправлений у реабілітаційний центр.
Антон Бобров – музикант, гітарист, організатор концертів. “Я ніколи не тримав у руках зброю, моєю зброєю завжди була бас-гітара. Я музикант, у мене в місті була своя студія звукозапису та гурт під назвою “Останній шлях”. Назва була придумана, бо мій вокаліст захворів, і це був його порив почати творчість.” – каже Антон.
Як ти потрапив на фронт?
Я пішов на війну, бо мені є що втрачати. Я все життя розвивав свою творчість у Краматорську, продав квартиру, щоб купити обладнання, я вклав у групу всі гроші, сили та час. А тепер прийшли якісь вуха і хочуть все відібрати та розламати. Не буде цього… Тому я і вирішив, що піду захищати все, що мені дорого, а хто, якщо не ми. Я просто пішов у військкомат і сказав, що хочу захищати свою країну. На другий день мене вже відправили на Авдіївку, це був не фронт, я був у тилу, але на першій лінії. Я не знав, що і як треба робити, але оскільки у мене руки ростуть з правильного місця і сам я не дурень, то я швидко всьому навчився.
Чи було тобі страшно?
Ні, не було. Було страшно тільки в останній день, тоді я отримав контузію. Ми були в Пісках. Нас трохи обстріляли, але я не хочу про це говорити. Я просто не можу описати те, що я пережив і не хочу про це розповідати. Це все дуже сумно…
Що ти вперше зробиш після нашої перемоги?
Я куплю собі будинок на колесах, до нього прироблю причіп і поїду кататися світом. Я дуже люблю мандрувати. Я обійшов майже всю Україну, але звичайно Краматорськ для мене є найбільш красивим та рідним.
Щоб ти змінив у Краматорську?
В нас дуже красиве та розвинуте місто, але хотілося б звичайно, щоб місто давало більше можливостей місцевим музикантам та колективам, т.я. тягнути це на особистому горбі дуже накладно, а часом і нереально, і щоб можливість була у всіх, а не в обраних.
Зараз Антона виписали с реабілітаційного центру, та він вже повернувся до строю для виконання своїх військових обов’язків. Через це ми не можемо зняти відеосюжет та більш детально поспілкуватися з ним. Але ми сподіваємося, що коли закінчиться війна, ми не тільки послухаємо розповіді Антона, але і почуємо, як він грає на гітарі.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
