Нещодавно на мапі Краматорська зʼявилась вулиця Надії Світличної. Як і багатьох інших українців, радянська влада намагалася її зламати. Але Надія Світлична все одно змогла стати підтримкою для митців-шістдесятників, вона навчала Аллу Горську та відкривала Америці Василя Стуса.
«Щасливе радянське дитинство»
Надія Світлична народилася 8 листопада 1936 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині. За три роки до її народження Голодомор забрав у могилу третину селян на Старобільщині. Навчання Надії Світличної випало на післявоєнний час, тому замість зошитів учні писали поміж рядків у брошурах, які теж треба було десь дістати, а замість чорнил використовували сік бузини. Місцева школа була єдиним цегляним будинком. Після закінчення війни Половинкине до 1960-х років було без електрики, а топили печі селяни шахтарського краю не вугіллям, а кізяком.
Уроки Надії Світличної
Брат Надії Іван Світличний першим у родині й навіть селі здобув вищу освіту. Слідом за ним Надія вивчала філологію в Харкові. За розподілом стала вчителькою української мови в школі робітничої молоді в Антрациті. Політика російщення дозволяла переводити учня до наступного класу з двійкою з української мови. Навчалися в цій школі або дорослі втомлені шахтарі, або діти, які з різних причин не могли навчатися в середній школі. Тож свій учительський досвід Надія Світлична згадувала як «своєрідний».
Найщасливіші роки в Києві
У 1964-му Надія вирішила поїхати до Києва, де вже облаштувався її брат Іван, який вписав своє імʼя в історію як літературний критик, поет, письменник, перекладач. Саме шістдесяті роки Надія згадувала як найщасливіші в її житті. На «суботи Світличного» в однокімнатну квартиру приходили Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Алла Горська та інші творчі люди, які до того ж прагнули змін в країні. У такій атмосфері Надія Світлична просто не могла не стати частиною руху шістдесятництва. При підготовці самвидаву Світлична відповідала за технічну сторону.
Роки бентеги
Після 1965-го Надія Світлична через участь у русі шістдесятників не могла довго затриматись на одній роботі. Залишити людину без роботи був одним з улюблених прийомів каральних органів, коли вони тільки бралися за неї. Це не зламало Надію. Тоді КДБ вирішило спробувати зламати її неволею. У 1973-му Надію Світличну засудили до чотирьох років суворого режиму за самвидав.
Разом з іншими жінками, ув’язненими в мордовській зоні, Світлична брала участь у голодуванні на підтримку Василя Стуса.
Серед вільних українців
Після звільнення Надія Світлична постійно зазнавала різноманітних утисків. Тоді вона вирішила відмовитись від радянського громадянство. Це мало обернутися новим судом. Але Світличній пощастило. Час від часу радянська влада вирішувала показати себе доброю та гуманною в очах світової спільноти. Особливо якщо починалися чергові перемовини про роззброєння з США.
Тож замість суду Надія Світлична разом із дітьми отримала дозвіл на виїзд до США. У 1978 році вона покинула СРСР. У США Надія Світлична вступила до закордонної секції Української Гельсінської групи, видавала «Вісник репресій в Україні» та працювала на радіо «Свобода». Таким чином робила все, щоб розповісти світу про становище інодумців у СРСР. Крім того, Надія Світлична працювала в видавництві «Пролог». Завдяки її праці українська діаспора змогла ознайомитись з творчістю шістдесятників, зокрема й Василя Стуса.
Визнання
Після розпаду Радянського Союзу Надія Світлична отримала Державну премію імені Тараса Шевченка в 1994 році за активну журналістську й публіцистичну діяльність. У 2005-му її нагородили Орденом княгині Ольги III ступеня.
8 серпня 2006 року Надія Світлична померла. Посмертно її нагородили орденом «за мужність» першого ступеня.
