21 липня 1907 року у Житомирі народився Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) – український поет, археолог і політичний діяч.
Його батько – відомий український поет Олександр Олесь, мати – Віра Антонівна Свадковська, за освітою вчителька. Батько, Олександр Іванович, був не просто палким українофілом, а й спадковим дворянином. Його родовід сягає корсунського полковника Федора Кандиби. Але в кінці ХІХ ст. рід занепав і від дворянського роду залишилось тільки прізвище.
Олег Кандиба виховувався в інтелектуальному середовищі. Світлоокий, білявий хлопчик одразу підкорив серця і батьків, і родичів, і сусідів. Його батько з гордістю говорив, що Олег, ще бувши дитиною, чудово малював і виявляв здібності до музики. Змалку йому пророкували велике майбутнє. Батьки дуже любили свого сина і ласково називали Лелека.
Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали “ворогами народу”.
У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги.
У неповні 23 роки Олег захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.
Перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії та Югославії.
У 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.
В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.
Подружжю судилося прожити всього десять місяців — 25 травня 1944 року гітлерівці напали на його слід і заарештували у Львові. Далі — допити, тортури, Берлін, табір Заксенгаузен. Після багатоденних катувань 10 червня 1944 року Ольжич помирає, а 31 липня Катерина народила сина. Названого, звісно, на честь батька. От тільки прізвище дитині змушена була дати дівоче — Білецький. І лише після війни Катерина оприлюднила шлюбне свідоцтво, аби син мав справжнє прізвище свого незабутнього батька.
