“Мужність – це здатність ефективно діяти навіть у найстрашніші моменти”, – Максим Маркін, командир відділення 30 державної пожежно-рятувальної частини 12 державного пожежно-рятувального загону (м. Краматорськ). Народився та виріс Максим у місті Краматорськ Донецької області. В лавах ДСНС з 2020 року. Має нагрудний знак “За відвагу в надзвичайних ситуаціях”.
Про це повідомляє Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) у Донецькій області.
“Саме служба в ДСНС стала для мене визначальною. Я вступив до фахового університету, що дало змогу більш поглиблено вивчити специфіку та всі тонкощі цієї професії. До того ж моє рішення підтримав друг, який також вирішив стати рятувальником”, – розповідає Максим. Вибір цієї професії був для нього усвідомленим, адже він завжди захоплювався мужністю, хоробрістю та витримкою рятувальників.
24 лютого 2022 року Максим прокинувся від вибухів. “Після перших вибухів керівництвом було оголошено сигнал “Збір-аварія”, за наказом я прибув до частини й вже там дізнався, що розпочалась війна”. Того дня Максим разом з братом, який є військовим, прибули до своїх частин, щоб отримати подальші розпорядження. Це був початок нової реальності – повномасштабної війни.
Рятувальник вважає, що найскладніше у цій професії – це бачити наслідки російських обстрілів і відчай в очах людей, які втратили все, а найжахливіше – це смерть дітей та мирних мешканців. “Найстрашніша для мене ситуація була 8 квітня 2022 року, коли окупанти вдарили по залізничному вокзалу в місті Краматорськ. В цей день я залучався до ліквідації наслідків обстрілу, тоді було багато загиблих людей, в тому числі дітей. Це страшна картина, яку мені довелось побачити. Було дуже важко фізично та морально”, – згадує Максим.
“27 червня 2023 року ворог обстріляв Краматорськ, влучання прийшлося у заклад харчування – піцерію Ria Pizza. В момент обстрілу там перебувало багато людей. Тоді я був у відпустці, але почувши про цю трагедію відразу зрозумів, що моїм колегам буде потрібна допомога. Я приєднався на другий день проведення робіт і, на жаль, ми вже розуміли, що шукаємо під завалами загиблих людей…”, – розповідає командир відділення.
“Ми, як і всі люди, у вільний від служби час відпочиваємо. Буває, що колективом виїжджаємо на природу, щоб відволіктися від реалій сьогодення”, – каже Максим. Проте під час слідування на місце події вся увага командира відділення зосереджується на організаційних питаннях та розподілі завдань серед підлеглих бійців.
Максим присвячує багато вільного часу спорту. Він підкреслює, що саме спорт допомагає йому залишатися у формі як фізично, так і ментально. “Кросфіт, важка атлетика, також іноді можна почитати книжки. Треба бути сильним і м’язами, і розумом”, – зазначає наш герой.
Максим і його брат завжди підтримують одне одного, хоча брат знаходиться на лінії бойових зіткнень, де часто бувають проблеми зі зв’язком. “У нас є плани, які ми маємо втілити, коли це божевілля закінчиться”, – ділиться рятувальник.
Мрія Максима проста і зрозуміла: “Я хочу, щоб завжди був мир в Україні та в усьому світі. Щоб ніхто й ніколи не відчував того, що зараз відчувають українці”. Ці слова відображають прагнення кожного, хто наразі стоїть на захисті нашої держави.
