Краматорка Ольга Проценко, яка була вимушена виїхати з родиною з рідного міста до Полтави, поділилася з журналістами “Про100 Мedia” як живеться їй у Полтаві, розповіла про плюси та мінуси нового для себе міста.
Після декількох тижнів «неспокійного життя» на 9-му поверсі багатоповерхівки на Лазурному на початку повномасштабного вторгнення дівчина з сім’єю, за її словами, “їхала в нікуди та ні до кого”.
“Втім за весь цей час ми зустріли стільки затишку, спокою і тепла, що не можемо не подякувати місту, яке нас прихистило”, – зауважує дівчина.
Крім гостинності, для Ольги Полтава назавжди залишиться затишно-неспішною, цегляною, та влітку – яскраво зеленою
“Не знаю чому так склалося, але полтавці не поспішають – ні в чому взагалі. Навіть автівки їдуть якось плавно. Да і задля чого місцевим «ганяти», коли найдовша вулиця Європейська розтягнута лише на п’ять з половиною кілометрів. А якщо раптом побачите «ліхача», то 98 відсотків він буде на харківських номерах” – ділиться краматорка.
Вона розповідає, що з цегли в Полтаві побудовано все: від хвилястого паркану до шикарних котеджів. Навіть сучасні багатоповерхові споруди, зовні скляно-мінімалістичні, мають цегляне нутро.
Влітку донеччанку вражала зелень, точніше, за її словами, квітучо-пахуща краса, яка обрамляє майже кожен об’єкт та займає близько 30 відсотків загальної площі міста.
“Тут що не парк, то сад. Що не сквер, то клумба. І вздовж доріг, уявіть, можна було запросто побачити сакури, тамариски та інших мені невідомих екзотів”, – згадує дівчина.
Ділиться улюбленим маршрутом для прогулянок.
“Щоб відчути Полтаву треба рухатися до кінця вулиці Соборності та прямувати до славнозвісної Білої Альтанки. Спуститися на мальовничу алею Панянського бульвару. Всотувати південний колорит будинків, кам’яних парапетів і справжнього «одеського дворіку» з білизною на мотузці. Прямуємо до верхньої тераси парку «Перемога», розвертаємося обличчям до білого храму і знов ловимо себе на думці, що щось подібне спостерігали в південній частині країни.
Коли ж цього буде замало — можна покружляти безпремінно пішки, «серпантином», який веде на Монастирську гору”, – радить Ольга.
Каже, що коли тільки приїхали, гуляли по центру та побачили двоповерховий червоний дім із білим дахом, скульптурами та кольоровою мозаїкою, від якого дуже пахло історією. Шукали напис, щоб дізнатися що то таке. Проте в цілях безпеки ідентифікаційні таблички в Полтаві зняли. Тож вирішили довідатися у перехожих. Люди поводились якось дивно: то мовчки проходили, то бурмотали щось незрозуміле.
“Просили хоча б сфоткати на тлі цієї краси. Ми пояснили, що приїхали з Краматорська і… відразу отримали бажаний кадр. Потім продовжуємо прогулянку. Однак апогей ситуації відбувся ввечері, коли у сусідів дізнались біля якої архітектурної споруди ми тусовалися. Виявилося, що біля обласного управління СБУ. Але “історичний нюх” нас не підвів: будівлі більше 100 років і до силовиків у ній квартирував дворянський і селянський земельний банк”, – розповідає краматорка.
Зацікавили дівчину й назви полтавських вулиць. Наприклад, дуже сподобалась їй назва вулиці Лялі Убийвовк – «нескореної полтавчанки», підпільниці – партизанки часів Другої світової війни.
“Взагалі у місті чимало “пролетарських” назв, які мирно співіснують з новомодними найменуваннями. Наприклад, наша дорога до пункту видачі гуманітарної допомоги проходила від Профспілкової до Івана Мазепи через вулиці радянського сержанта Кагамлика, Європейську, Степового фронту та Михайла Грушевського. І ще кілька веселих сусідств: Героїв Сталінграду межує з вулицею Євгена Коновальця, а до Різдвяного богородичного храму веде вулиця Агітаційна. Отакий топонімічний вінігрет”, – зауважує Ольга.
Багато разів побувала наша землячка й на пам’ятнику полумиску із бетонними галушками, своєрідному символі Полтави.
“Галушок 12 і до кожної слід прикластися певним чином, а потім ще посидіти у гігантській ложці. Так кажуть місцеві. Але ритуал виконала з подвійним задоволенням, бо крім активації тактильної магії дуже люблю поїсти”, – ділиться дівчина.
Розповідає, що дізналась про те, що пам’ятник галушці, як страві-візитівці, відкрили в Полтаві у 2006 році з нагоди дня народження Миколи Гоголя, до речі відомого не тільки письменницьким, але й кулінарним талантом. І саме завдяки йому кругленькі шматочки тіста із сметаною, шкварками та іншими «соусами» набули популярності у світі.
Не сподобалась Ользі в Полтаві маленька кількість лавочок та урн, через що багато вулиць засмічені. Також залишилася розчарованою дівчина нестачею відкритих спортивних майданчиків.
А порадував переселенку статус столиці стоматології, який Полтава впевнено тримає вже не одне десятиріччя.
“До речі, тут не тільки готують класних дантистів для більш, ніж 40 країн світу, але й лікують за кращими міжнародними стандартами. Сама вже встигла перевірити”, – каже дівчина.
Сподобалась їй гарна альтернатива РАГСу для охочих колоритно одружитися — краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. А також дуже порадували кози, що мирно влітку мирно паслися поблизу однієї з головних магістралей міста.
“До речі кажуть: 200 років тому їх рогатих попередників відловлювала поліція та продавала. Потім гроші вносилися в міську казну, щоби насаджувати тополі, які раніш оті самі кози і об’їли”, – розповідає Ольга.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
