Щоденно команда волонтерів «Kyiv Defenders» невтомно працює, допомагаючи українським Захисникам та цивільним мешканцям прифронтових територій. Кожен виїзд на Донеччину, передача автівок, гуманітарних вантажів та дронів – це частина їх щоденної діяльності. Керівниця PR-відділу Інна Дорн і СЕО організації Іва Кошова розповіли журналісту “Pro100Media” про початок своєї волонтерської діяльності, допомогу фронту, реальні виклики війни та як команда знаходить сили для того, щоб щодня наближати Перемогу.
З чого почалася ваша волонтерська діяльність?
Іва: Якщо казати про мене особисто, то на шлях волонтерства я стала на другий день повномасштабного вторгнення. Зрозуміла, що немає сенсу сидіти в коридорі. Від цього нічого не зміниться. Спочатку почала волонтерити в Київській області, а після того, як росіяни відступили від Київщини та потреба активно волонтерити тут відпала, я доєдналася до команди “KYIV DEFENDERS”. Це було в травні 2022. Команда тоді допомагала з евакуацією та іншими нагальними потребами цивільних, а після зосередилася на допомозі військовим, бо ми розуміємо, що таким чином наближаємо нашу Перемогу.
Інна: Але ми допомагаємо не лише військовим. У нас є й цивільно-гуманітарні проєкти направлені на прифронтові території, які постраждали від військових дій. Наприклад, один з останніх на сьогодні – дитячий майданчик смт Новопокровка на Харківщині, який ми створили разом з закордонними партнерами до Дня захисту дітей.
Команда “KYIV DEFENDERS” об’єдналася вже під час повномасштабного вторгнення?
Іва: У 2014 році у наших волонтерів була поодинока діяльність. Організації не було, просто допомагали чим могли. А вже під час великої війни ми об’єдналися, сформували команду та офіційно зареєстрували організацію.
Розкажіть детальніше про напрямки вашої діяльності?
Іва: У нас є ряд напрямків допомоги. Для військових існує проєкт «#KDTачки», в рамках якого у співпраці з партнерами передаємо автівки для військових на всі ділянки фронту. Основний напрямок: Донецька область, а також Харківська та Запорізька.
Також є напрямок допомоги дронами. Зараз сфокусувалися саме на ударних дронах літакового типу, які досить успішно себе показують на полі бою. Наша основна мета: допомагати ефективно. В цьому ключова особливість та відмінність нашої команди.
Якщо взяти ті ж автівки, ми не поодиноко допомагаємо, а формуємо так звані автопотяги, в які завантажуємо корисну допомогу. І одночасно їдуть декілька таких автівок. Такі автопотяги регулярно приїздять в Краматорськ. Там у нас точка зустрічі з підрозділами, з якими ми співпрацюємо.
Також одним з напрямків нашої діяльності є гуманітарна допомога військовим. Ми передаємо їжу, побутові та захисні речі, амуніцію, будівельні інструменти та таке інше. Загалом це всі ті корисні штуки, котрі допомагають нашим військовим швидше справлятися з чимось. Тому влітку до пакунків додаються додатково фільтри, осушувачі, взимку – окопні свічки та грілки. Окремий напрямок – генератори та енергозабезпечення.
Інколи військовим необхідно отримати щось терміново. Наприклад, антидронові пончо не входять в стандартну комплектацію військової амуніції, тому їх не видають. Але це річ, яка допомагає рятувати життя наших Захисників. Такі штуки ми намагаємося шукати швидко. Звісно, збираємо та передаємо ще аптечки, турнікети, бандажі та інше.
Інна: Для цивільних на прифронтових територіях ми намагаємося робити окремі проєкти, як, наприклад, той, що був в Новопокровці.
За час нашої роботи ми маємо дуже непогані результати, враховуючи, що поки ми невеликий фонд. Ми надали допомогу на понад 59 млн грн, передали 103 автівки (пікапи, кейсеваки, швидкі), здійснили 40 виїздів до наших захисників, надали допомогу 200 підрозділам.
Іва: Нещодавно в Краматорську ми передали нашим військовим 100 автівку. Для організації, до складу якої входять 22 людини, які поєднують волонтерство з основною роботою, це, як нам здається, непогані цифри.
Як часто ви буваєте на Донеччині?
Іва: Стабільно їздимо раз на три тижні. Зараз так виходить, що буваємо частіше. Насправді нам хотілося б бути ще ближче до підрозділів та їздити частіше, але тут нам перешкоджають логістичні витрати. Наприклад, ми розуміємо, що хлопцям потрібне харчування, але везти одну палету кожен тиждень не є доцільним. А везти автівки, які ми одразу пакуємо всім необхідним – вигідно. Термінові запити ми, звичайно, відправляємо Новою поштою, щоб було швидше. Ми маємо рахувати кошти, бо великих спонсорів немає.
Розкажіть, якою зараз ви бачите нашу область?
Іва: До повномасштабного вторгнення я жодного разу не була в Донецькій області. Тому, на жаль, не знаю, як виглядала мирна область, але зараз – прифронтова, вона виглядає чудовою. Чудовою виключно за відчуттями, тому що кожен раз, як ми приїздимо на Донеччину, бачимо очі тих, хто кожен день захищає нас, щоб в Києві люди мали гарні умови життя. Для нас кожен виїзд – в певному сенсі свято, бо ми завжди раді там бути. Донеччина за час війни стала для нас рідною. Інколи члени нашої команди навіть кажуть, що в Краматорську почуваються краще, ніж в столиці.
Інна: У нас в команді навіть є історія, коли волонтерка після поїздки на Донеччину вирішила піти на фронт. Вона повернулася в Київ й сказала: “Мені на Донеччині комфортніше, я відчуваю, що це моє місце”. Це не єдина подібна історія в нашій команді. Ще один учасник “KYIV DEFENDERS” наприкінці 2022 року теж вирішив вступити до лав ЗСУ.
Іва: Особисто я була на Донеччині понад 20 разів і можу сказати, що це правда: тут я відчуваю себе значно розкутіше ніж в мирному місті.
Чи були випадки, коли росіяни перешкоджали вашій діяльності?
Іва: Були, але у нас, слава Богу, не було трагічних історій. Ми намагаємося ретельно будувати маршрут, координуватися з військовими, бо наражати себе та наших Захисників на небезпеку не хочемо. Досить свідомо ставимося до того, що ми робимо та для кого.
Було таке, що їдемо та пам’ятаємо, що тут має бути міст, а його вже немає. Але критичного нічого не відбувалося. Один раз в Донецькій та один раз в Запорізькій області були таке, що стріляли дуже поруч.
Що вас найбільше вражає під час волонтерської роботи?
Іва: Люди. Кожного разу військові. Щоразу повертаємося від них з різними враженнями. Ми не допомагаємо якійсь окремій бригаді, для нас всі військові – свої. Тому дуже часто зустрічаємося з новими людьми, і кожного разу це окремі спогади. Є ті, з ким ми співпрацюємо давно та спілкуємося як з рідними. В цьому сенсі й Краматорськ став для нас рідним, бо ми проводимо там багато часу та радіємо зустрічам з Захисниками.
Також мене вражають люди, які поруч зі мною. Це наша команда, бо всі вони витрачають час, ресурси, можливості не на створення чогось особисто для себе, а для допомоги та наближення Перемоги. У нашій роботі кожен член команди максимально долучений. Вони б могли власними справами займатися, але приходять, завантажують автівки. І це дуже цінно.
Що особисто вам дало волонтерство?
Іва: Безліч нових навичок. Раніше я не знала, що таке дрони й чим вони відрізняються, а тепер знаю це все. Я навчилася ніколи не здаватися. Розумію, що є ті, кому важче і я мушу робити те, що роблю. І звичайно волонтерство дало мені нове оточення, яке підтримує. Надихають мене й наші міжнародні партнери. В їхніх країнах немає війни, але вони розуміють наскільки важлива для нас допомога. Знову ж таки, вони витрачають свій час та ресурси. Ще мотивують мене зустрічі з військовими, які після поранення могли б ще лікуватися, але як тільки стають на ноги, знову їдуть в саме пекло.
Інна: Однозначно, волонтерство прокачало скіли, про які я не здогадувалась. До повномасштабного вторгнення я лише мріяла зайнятися піаром й планувала піти на навчання. Потім в “KYIV DEFENDERS” я пришла робити сторіз, а зараз відповідаю за напрямок піару. Мені це дало можливість зростати внутрішньо. Я знаходжусь серед людей, які у найстрашніший ситуації не дають тобі можливість зневіритись, вони мотивують. Завдяки цьому я зростаю та розумію для чого я все це роблю, розумію, що якщо мені щось не вдасться, є команда, яка підхопить. Вони всі неймовірні!
Також волонтерство дало мені розуміння реальності ситуації, бо не завжди ми можемо сприйняти те, про що читаємо. Зараз я можу спілкуватися з військовими, міжнародними партнерами та дізнаватися, що відбувається насправді. А це інша річ, ніж читати новини в телеграмі.
Іва: До повномасштабного вторгнення я мала бізнес, була СЕО промислової компанії, маю управлінські навички. Але коли ти керуєш цілою вмотивованою командою, все це в 1000 разів більше прокачується. У мене немає фінансової мотивації, особистої вигоди, ми живемо, по суті, спільною ціллю та бажанням Перемоги та знищенням ворога. А це не те ж саме, ніж управляти комерційною організацією.
А загалом ще однією особливістю нашої команди є те, що майже всі ми вийшли з бізнесу, тому змогли побудувати всі процеси за схемою роботи класичного бізнесу. Те, що всередині у нас тепла атмосфера, це теж певна заслуга саме цих процесів. Ми не були командою друзів, які просто вирішили поволонтерити, до повномасштабного вторгнення ми практично не були знайомі. Зараз буває по-різному, ми не ідеальні, бувають складності, але кожен має свою задачу та займається нею.
Як зараз проходить ваш день?
Іва: 70% часу я приділяю волонтерству. Тому мій день наповнений комунікацією з військовими, донорами, партнерами, командою. Навіть зараз я спілкуюся з автівки, бо я спочатку була на одній зустрічі, потім на іншій, зараз буде третя. Так всі дні проходять. А коли ми до виїзду готуємось, увесь день зайнятий. Моя волонтерська робота – це робочий день, який ніколи не закінчується.
Інна: Мій день відрізняється від Івиного. Не знаю звідки вона бере стільки енергії та заряджає всіх навколо. На основній роботі я працюю з 9 до 18. Працюю віддалено, тому намагаюся максимально закрити й питання волонтерства. А ось у волонтерства немає робочого графіка, це нескінченний забіг, коли в тебе постійно щось кидають, а ти увертаєшся. Неможливо щось планувати, бо кожну хвилину щось може статися, щось треба швидко перебудовувати, щоб було ефективніше. Тому теж 80% мого часу я приділяю волонтерству, попри робочий графік. Паралельно намагаюся виконувати роль мами, наскільки це вдається. Це реалії всіх волонтерів: маневрувати, балансувати між різними сферами свого життя та залишатися ефективною у волонтерстві. До речі, моя донька наймолодша волонтерка команди “KYIV DEFENDERS”.
Наскільки важко поєднувати волонтерство з іншими сферами життя?
Інна: Мені здається, що життя поза волонтерством не існує. Це я перебільшую, звичайно, але волонтерство – це значна частина мого життя.
Іва: Моє життя і є волонтерство. У мене є робота, і я дуже вдячна своїм колегам, які розуміють, чим я займаюся. Але волонтерство, звісно, впливає на всі сфери життя, інколи на здоров’я. Родина у мене теж все розуміє і з повагою ставиться до моєї діяльності. Так, складно. Але я не ставлю собі питання, що мені зробити, щоб було легше.
Після Перемоги ви плануєте займатися волонтерством?
Іва: Так. Наша команда має певну громадянську позицію та показує, що можна створювати та робити класні речі без залучення додаткового фінансування, й намагаємося надихати власним прикладом західних партнерів. Ми розуміємо, що після Перемоги буде велика проблема у відбудові та адаптації суспільства: військових, які повернуться з фронту, та цивільних, бо декілька років жити в умовах війни – це не є нормальним. Навіть якщо це умовно мирні міста. Це велика проблема, з якою ми маємо справлятися.
Чи має ваша команда якісь відзнаки?
Іва: У нас їх багато. Особисто я маю медаль “За сприяння війську”, яку особисто отримала торік від головнокомандувача Валерія Залужного.
Інна: Загалом більше ніж двадцять точно, мабуть, під сорок. Ми не всі додали на сайт, але однозначно подяк від військових багато. У нас є й нагороди, і тому числі й від європейських партнерів.
Розкажіть про ваші найближчі плани
Іва: Не зупинятися та йти до Перемоги. Насправді у нас попереду ще багато проєктів. Продовжимо передавати автівки на фронт. Що буде далі, через рік чи п’ять, не знаємо. Ми слідкуємо за тим, що відбувається на фронті та розуміємо, чим можемо бути корисними. Хочемо розширити команду, робити цивільні проєкти та співпрацювати з західними та українськими партнерами.
Як можна потрапити до вашої команди?
Іва: У нас є контактні дані на сайті, є соцмережі, туди можна написати. Далі ми зв’яжемося з цією людиною. Ми відпрацювали певний процес заходу в команду, буде невеличке інтерв’ю для розуміння, чим волонтер зможе бути корисним, в чому його сильні сторони. І потім вже розпочнемо роботу.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”
