Українські волонтери сьогодні виконують важливу місію – допомагають армії дати відсіч російській агресії. Разом з проєктом ”Я-Волонтер” ми розповідаємо про тих, хто є частиною великої української армії волонтерів та щодня наближає нашу перемогу.
Юлія Канзеба з Попасної є однією з таких людей. Війна для дівчини розпочалася ще у 2014. Тоді вона допомагала бійцям АТО всім необхідним, і з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну збирає донати для закриття потреб українських військових на фронті.
Під час спілкування Юлія розповіла про особливості волонтерської праці, потреби українських військових, настрої на передовій та повернення додому.
Юлія, розкажіть трохи про себе. Чим займалися до повномасштабного вторгнення?
Я навчалася у Запорізькому національному університеті на факультеті журналістики – вивчала медіакомунікації, працювала контент-менеджером і займалася волонтерством.
Як взагалі розпочався ваш шлях у волонтерстві?
Волонтерити я почала у 2014-го, ще зі шкільних років. Брала участь у патріотичних акціях, згодом познайомилась з військовими, дізнавалася про їхні потреби, допомагала чим могла. З кожним роком моя волонтерська діяльність виходила на новий рівень, почали звертатися все більше підрозділів, я організовувала збори коштів та закупляла все необхідне для бійців. Зараз намагаюсь закривати їхні потреби, що стосуються тактичного спорядження, облаштування позицій та виконання бойових завдань.
У волонтерстві є багато напрямів. Чому обрали саме допомогу ЗСУ?
Це моя велика вдячність за звільнення Попасної у 2014. До того ж я розумію які є потреби у військових, наскільки їм потрібна допомога та важлива підтримка цивільного населення. Таким чином я можу наближати нашу Перемогу.
Як ви зараз дізнаєтесь про потреби на фронті?
Підтримую зв’язок з бійцями. Ми постійно спілкуємось, вони розповідають, що їм потрібно. Потреби дуже різні, залежать від місця несення служби та бойових завдань. Тим військовим, якими я зараз опікуюсь перш за все необхідно тактичне спорядження, амуніція, дрони, планшети. На жаль, на фронті все це швидко приходить у непридатність, тому збір триває постійно. Він йде повільно, але поступово закривається. Оголошення про збір грошей та потреби ЗСУ я розміщую на своїх сторінках в соцмережах – у фейсбуці та інстаграмі.
На який напрямок йде все це спорядження?
Бійці, якими я опікуюсь, знаходяться на найгарячіших позиціях, зокрема на Бахмутському напрямку. Взагалі переважно допомагаю бойовим бригадам на Донецькому та Луганському напрямках.
Які настрої у хлопців та дівчат на фронті?
Всі вони налаштовані на Перемогу, впевнені у своїх силах та, попри все, вірять та тримаються. Для мене, як для волонтера, це величезний приклад незламності. Того, що не треба здаватися, треба йти вперед, як би важко не було.
Яким ви запам’ятали початок повномасштабного вторгнення та чим займалися у перші дні?
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну я зустріла у Запоріжжі. Про початок великої війни дізналась з телеграм-каналів, в ту ніч я не спала, тому одразу побачила новину, що всю Україну обстрілюють. Потім почали з’являтися журналістські матеріали на цю тему. Я зідзвонилася зі знайомими військовими, і вони підтвердили, що вторгнення почалось.
Одразу з’явився великий наплив запитів від військових, навіть від тих, з ким я раніше не працювала. Я намагалася якомога більше закрити потреб наших захисників та продовжувала навчання. З Запоріжжя я згодом теж виїхала. Зараз мешкаю у Хмельницькій області. Додому в Попасну я, на жаль, вже не змогла потрапити, тому що з самого початку російського вторгнення місто почали дуже сильно обстрілювати, ситуація була критичною.
Зараз вам щось відомо про Попасну?
Попасна на сьогодні майже повністю знищене місто. Наразі там мешкає дуже мало людей. За останньою інформацією, яку я знаю – 200 людей. Там немає ніяких комунікацій, багато руйнувань. Люди виживати за рахунок гуманітарки від окупантів, відбувається багато жахіть, як і на інших окупованих територіях. Для мене, як для місцевої мешканки, це дуже болюча тема. Але я дуже вірю, що скоро настане той день, коли Попасна нарешті буде звільнена. Багато попаснян теж чекають на це та готові відбудовувати місто.
А ви плануєте повертатися?
Мені немає куди повертатися, на мій будинок росіяни скинули авіабомбу. До того ж там все місто знищене та заміноване, і попереду Попасну чекає відбудова, яка триватиме багато років.
Які у вас плани на майбутнє?
Взагалі я планую й надалі займатись волонтерством. Для мене це вже стиль життя. Я розумію, що після Перемоги волонтерство не закінчиться, потреби будуть, тому що потрібно буде тримати оборону. Буду підтримувати, допомагати нашим військовим. Тому, звичайно, я продовжу волонтерити, але, можливо, зміниться напрямок діяльності.
Після Перемоги України що ви зробите найпершим?
Після перемоги я дуже хотіла б відвідати своє рідне місто, за яким дуже сумую. Хочеться зустрітися зі всіма своїми військовими, друзями та знайомими. Зараз всі ми знаходимося в різних містах, тому після Перемоги була би дуже рада побачити їх.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
