Після початку повномасштабного вторгнення волонтерський рух в Україні став справжньою багатотисячною армією. По всій країні волонтери плетуть сітки, доставляють ліки, роздають їжу, евакуюють людей. Тримаючи тил, вони підтримують військових та щодня наближають нашу Перемогу.
“Pro100Media” продовжує проєкт “Я – Волонтер” і сьогодні наша героїня координаторка проєктів “Полтавського Батальйону Небайдужих” та членкиня ВГО “Союз Українок” Яніна Барибіна.
Напередодні Дня вишиванки разом з волонтеркою з Краматорська Сталиною Чубенко, Яніна долучилась до акції «Народжені у вишиванках НЕПЕРЕМОЖНІ», де жінки подарували новонародженим малюкам у Полтавському пологовому будинку та матусям Полтавського обласного перинатального центру вишиванки для немовлят. Про це та інші проєкти, у реалізації яких приймає участь Яніна, вона розповіла нашим журналістам.
Розкажіть про “Полтавський Батальйон Небайдужих”. Як виникла організація та чим займається?
Для нашого “Батальйону небайдужих” війна триває вже 9 років. Організація була заснована у 2014 році при Свято-Успенському кафедральному соборі в Полтаві. За декілька років до нашої організації виникла велика довіра від місцевих мешканців. донорів зі всієї України та різних куточків світу.
У 2014 ми почали допомагати воїнам АТО та їх родинам. Навіть напередодні великої війни, 23 лютого 2022 року, на своїх сторінках у соціальних мережах ми оголошували збір на основні потреби для військових.
Звичайно ж, з 24 лютого ця робота посилилась. Полтавці просто за лічені години почали приносити нам найнеобхідніші речі. Ми визначили координаторів з різних напрямків, відкрили збір медичних засобів, засобів гігієни, теплих речей та всього необхідного для внутрішньо переміщених осіб.
Також реалізовуємо проєкт «ДЖЕРІК». В його рамках ми збирали кошти для домашніх тварин, що страждають через війну. На залучені гроші закуповували корми, які направляли у міста, де тривають бойові дії. Крім того, їжу для тварин передавали у полтавські притулки, а також родинам, які власним коштом утримують багатьох улюбленців. Крім того, небайдужі шукали клітки для евакуації тварин із зони бойових дій. Ініціативу назвали на честь собаки архієпископа Свято-Успенського кафедрального собору Федора – Джеріка.
Звичайно, ми продовжуємо допомагати й нашим військовим. Збираємо на все необхідне: від ліхтариків до автомобілів та квадрокоптерів. Влаштовуємо різноманітні акції. Одна з них “Великодня пасочка”. Наприклад, минулого року, продаючи паски, нам вдалося зібрати гроші на два автомобілі для ЗСУ. Як і вся Україна ми зараз об’єднані небайдужістю.
Реалізуємо й проєкт для ВПО – “Тепла кофта”та проєкт “Від родини дитині”, в рамках якого ми також допомагаємо молодим мамам, які є переселенками. Ми знаходили людей з різних куточків України та за кордоном, які брали над породіллями опіку, в тому числі й фінансову, в спілкуванні, в психологічній підтримці.
Реалізувати ще один проєкт було мрією голови “Полтавського батальйону небайдужих” Наталії Гранчак. Є будиночок Святого Миколая, який знаходиться на території собору, в ньому проводили багато різноманітних цікавих акцій. Так виникла «Благокава» ‒ соціальна кав’ярня, прибуток з якої йде на потреби Збройних Сил України. Там можна придбати смаколики та каву, а всі кошти ми спрямовуємо на допомогу військовим.
Взагалі, ми намагаємось не сидіти на місті, в нас дуже креативна команда, яка постійно генерує ідеї.
Розкажіть про участь в акції «Народжені у вишиванках НЕПЕРЕМОЖНІ»
В Полтаві цю акцію запропонувала провести гостя нашого міста Сталіна Чубенко, яка родом з Краматорська. Вона мати загиблого Героя України Степана Чубенка. Зі Сталіною ми поєднані спільною роботою в “Полтавському Батальйоні Небайдужих” як волонтери. Краматорка займається плетінням маскувальних сіток, я займаюся іншими напрямами роботи. Це, зокрема, проєкти для дітей, вагітних та жінок, які нещодавно народили.
Захід «Народжені у вишиванках НЕПЕРЕМОЖНІ» ми проводили під егідою ВГО “Союз Українок”. “Союзу” вже понад 100 років. Тут жінки займаються культурно-просвітницькою діяльністю та проєктами з підтримки.
Акція народилася у Краматорську завдяки пані Оксані Муравльовій у 2017 році. У цьому році Полтава вперше долучилась до цього заходу. В цей день окрім полтавок подарунки для немовлят отримали й жінки-переселенки з різних куточків України.
Під час акції був дуже трепетний момент, коли у Пологовому будинку, під час вручення подарунків, була присутня жінка з Краматорська. Я бачила наскільки було зворушливо, коли ця молода породілля та пані Сталіна зустрілися. Тут я побачила справжню підтримку один одного.
Як саме ви почали займатися волонтерством?
Спочатку, як й багато людей, я просто пішла плести маскувальні сітки, але як людина з туристичним минулим, зрозуміла, що треба бути ефективнішою. Маючи широке коло знайомств та знання з географії я телефоном домовлялась про евакуацію людей, пізніше допомагала з розміщенням. Також знаходила гуманітарні вантажі за кордоном. Пізніше приєдналась до роботи “Полтавського Батальйону Небайдужих”, де почала брати участь у різноманітних акціях. Зараз у кожного з нас свій напрямок, втомлених серед нас немає. Генеруємо ідеї та втілюємо їх. Я здебільшого займаюсь допомогою дітям.
Наскільки змінилися напрями роботи під час повномасштабного вторгнення?
Однозначно багато чого змінилося. Наприклад, в Полтаві стало більше переселенців, тому намагаємось проводити для них різні мистецькі заходи. До них ми залучаємо місцевих колекціонерів, музейників, творчі колективи. Під час таких подій ми розповідаємо про культурну спадщину Полтави, показуємо чим ми близькі з мешканцями інших регіонів України.
Я доцент, кандидат економічних наук, викладаю в Полтавському університеті економіки та торгівлі. На базі нашого навчального закладу також створено проєкт для ВПО з навчання та психологічного розвантаження. В рамках цього проєкту я розповідаю людям про історію Полтавщини і це дуже цікаво гостям міста, ми бували на екскурсіях, у музеях, їздили в різні куточки області. Я бачила як люди через Полтаву відкривають для себе історію свого краю.
Які у вас плани на майбутнє?
Перемогти росіян та насолоджуватись життям.
