Позаштатний кореспондент видання “Pro100Media” Богдан Новак зараз активно займається волонтерством, поєднуючи його з журналістською діяльністю. Він залишився в Краматорську, де щодня підтримує місцевих мешканців і військових. Богдан розповів, як проходить його день, як змінилася робота в Краматорську з початком повномасштабного вторгнення та як він планує використати набуті навички в майбутньому. Його історія – це приклад незламності та відданості своєму місту і людям.
Як ти став журналістом?
Журналістом я працюю з весни 2014 року. Починав в Донецьку у громадській організації, як журналіст та волонтер. Тоді сайт вже був, але організація виходила на новий рівень, ми отримали грант, купили нову техніку. Але у зв’язку з окупацією Донецька та бойовими діями діяльність довелось припинити. Але бажання працювати в журналістиці залишилось, бо я навчився працювати з фактами, займатися перевіркою інформації, брати інтерв’ю та працювати в екстремальних умовах.
Профільної освіти журналіста в мене немає, я здобув освіту філолога, бо на момент вступу на журналістиці було мало бюджетних місць. Але с самого початку я хотів спробувати себе виключно в журналістиці.
Як ти опинився в Краматорську?
В Краматорськ я переїхав у 2017 році з Вінниці, де жив вже декілька років. Там я закінчив навчання в університеті й теж працював журналістом. Але я хотів писати про життя рідної Донецької області, бо добре розумію регіональний контекст. У мене дуже розвинений саме регіональний патріотизм, тому хотілося бути корисним саме на Донеччині. До того ж в мене тут жило багато друзів серед медійників та волонтерів.
За ці десять років де встиг попрацювати?
В “Українських дослідженнях”, медіацентрі “Власно”, “Східному проєкті”. Перші два вже не існують, бо не витримали випробування часом. Але я досі спілкуюся з колишніми колегами, хоч й зараз багато хто виїхав у різні регіони України. З деякими зустрічався в Краматорську вже під час повномасштабного вторгнення. Колишня керівниця приїздила з іноземними журналістами в місто як перекладач та фіксер. Ми з нею випили каву і я сказав їй, що не хочу сидіти на “РІА” більше ніж 15 хвилин, бо хвилююся, що в піцерію може влучити ворожа ракета. І через тиждень вона туди влучила.
Взагалі досвід роботи в якому ЗМІ найбільше тобі запам’ятався?
В усіх. Це був різний досвід, різні сфери, різні труднощі. У всеукраїнських ЗМІ я ніколи не працював, хоча пропозиції були. Але загалом час проведений в роботі у кожному медіа, де я працював, був неоціненний, бо я багато нового дізнався.
В цьому році з нагоди Дня Соборності тебе нагороджували. Що це була за нагорода?
Це була подяка від голови Краматорської міської військової адміністрації за активну громадську позицію та патріотизм. За волонтерську роботу якщо коротко. Але у 2019 році я отримав нагороду від Донецької облдержадміністрації і як журналіст. Було дуже приємно.
Як ти став на волонтерський шлях?
Я почав волонтерити ще у 2014 році. Співпрацював з різними організаціями. Також був волонтером Національної скаутської організації України “ПЛАСТ”, де займався патріотичним вихованням молоді. Через різні обставини робив перерви у волонтерській діяльності. Однак постійно повертався до цієї справи. З 2021 року я почав працювати в Благодійному Фонді Едуарда Мкртчана”, який нещодавно змінив назву на “Фонд братів Мкртчан”. Зараз я прессекретар організації.
Я зосередився на допомозі цивільним мешканцям Краматорська та Донеччини. З фондом ми організовуємо різноманітні заходи, для дітей, наприклад, або передаємо благодійну допомогу. А загалом мій номер телефону багато хто знає, я активно волонтерю ще з початку повномасштабного вторгнення, тому надаю від консультаційних послуг переселенцям до пошуку донорів, які допоможуть знайти рідкісні ліки хворій людині. Допомагаю всюди, де це потрібно. Наприклад, сьогодні ми знайшли два пакунки памперсів для жінки похилого віку, яка лежить в лікарні. Ми також проводимо різноманітні грошові збори. Збираємо також на все, що потрібно: від техніки для військових до дронів.
Чим відрізняється робота в Краматорську зараз від того, як було до великої війни?
У зв’язку з війною в Краматорську зменшилась кількість людей та, зрозуміло, заходів, які можна відвідувати як журналіст. Дуже рідко зараз кудись запрошують на брифінги та й взагалі місця проведення не анонсуються, тому потрібно все дізнаватися самому. Більшість з заходів почали проводити в онлайн-форматі, а місцеві мешканці неохоче дають коментарі та йдуть на контакт. Багато історій теж доводиться шукати онлайн, а на це, у зв’язку з волонтерською діяльністю, не завжди є час. До того ж деяку інформацію не можна публікувати поки про це не напише місцева влада. Я маю на увазі російські ракетні влучання та таке інше, що не можна розповідати оперативно в цілях безпеки. Буває, що в мене вже є світлини, але я не можу їх публікувати. Багато є й інших моментів, з якими я раніше не стикався і до яких треба звикнути.
А взагалі місцева влада зараз співпрацює зі ЗМІ?
Так, навіть активніше ніж раніше. По-людськи відносяться, бо всі в Краматорську стали ближче, всі розуміють загальну небезпеку. Але річ в тому, що місцева влада під час війни більш зайнята, ніж раніше, тому буває, що на інтерв’ю немає часу. Але не відмовляють. Лише потрібно домовитися раніше чи отримати коментар в телефонному режимі.
А взагалі не страшно тобі працювати зараз в Краматорську?
Взагалі я не часто чогось боявся. Звик, мабуть. Ось, наприклад, я декілька днів тому сидів на балконі й буквально в кілометрі від мене влучила ракета й була пожежа. Але я продовжив сидіти та пити чай. Вимкнув світло та й все.
Але я дуже переживаю за інших людей які в Україні мешкають. Думаю, у Харкові та Києві страшніше, ніж в Краматорську.
Як зараз проходить твій день?
Прокидаюсь, йду на офіс фонду або в інше місце, якщо треба щось сфотографувати. Буває зранку привозять гуманітарку і треба це зафіксувати та взяти участь в розвантаженні. Плани можуть різко змінитися і треба кудись їхати. Може бути таке, що я цілий день за ноутбуком сиджу, проводжу заняття з дорослими чи дітьми. Буває, відповідаю на телефонні дзвінки чи телефоную комусь сам, щоб дізнатися необхідну мені інформацію. У вільний час намагаюся взяти участь в актуальних опитуваннях, знайти спікерів. Багато не планую, бо ніхто не знає, що буде завтра.
Які в тебе найближчі плани?
Хочеться зробити декілька цікавих репортажів, але на це потрібен час та необхідні спікери. Планую допомагати військовим, щоб вони зробили все необхідне, щоб ворог не наблизився до Краматорська. Хочеться також навчитися користуватися дронами, бо якщо мене мобілізують, хочу мати корисні навички. Також якщо мобілізують, хотілося б застосувати десь свої навички журналіста, але є й інші варіанти. Звучить не дуже оптимістично, але я реаліст.
Чим хотів би займатися після Перемоги: працювати в ЗМІ або волонтерити?
Я думаю, що після Перемоги буде більше можливостей активно працювати в журналістиці, тому хотів би займатися цим. Але якщо буде можливість, хотів би поєднувати волонтерство та медіасферу, бо потреби у людей не зникнуть після Перемоги. Припустимо, воєнний стан в Україні скасували. Військовим буде потрібно менше матеріальної допомоги, але треба відновлювати інфраструктуру та допомагати простим краматорцям. Багато хто повернеться, тому тут будуть в пригоді навички здобуті за часи активного волонтерства. Якщо буде потрібно я й будувати зможу. Все що вмію, буду використовувати.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
