Кирил Люков – волонтер. До початку повномасштабного вторгнення він мав власну справу у Києві. Однак через війну життя Кирила кардинально змінилось. Від початку бойових дій він долучився до Благодійного фонду та став допомагати нашим захисникам на Донеччині. Разом з ним «волонтерить» його кіт Геральд(Герич), який дуже сподобався українцям. Герич активно допомагає українським бійцям, про це Кирил Люков розповів журналістам Pro100 media.
–Кирило, Краматорськ Ваше рідне місто, де ви зараз проживаєте?
-Я виріс у Краматорську. У 2010 році переїхав до Києва. Від початку повномасштабного вторгнення повернувся на Донеччину, де нині й перебуваю.
-Чому ви вирішили переїхати до Києва?
В Київ потрапив випадково, поїхав зі знайомим влітку (2010 року – ред.) допомогти з роботою та закохався у столицю з першого погляду. Тому і лишився там.
-Чим ви займалися до війни?
До повномасштабної війни був підприємцем. Компанія займалась системами безпеки.
-Як змінилось ваше життя від початку повномасштабного вторгнення?
Життя змінилось, можна сказати, кардинально. Звична робота змінилась на поїздки з постійним адреналіном, якийсь період сон був в середньому по 3-4 години на добу. Проте я обзавівся багатьма новими друзями (переважно військові та колеги з фонду). Наразі ми виконуємо певний обсяг роботи який безпосередньо наближає нашу Перемогу! Можна сказати без перебільшення, що ми живемо в історичні часи та беремо участь у творенні нашої історії.
-Чим ви займаєтеся від початку повномасштабного вторгнення?
Від початку війни я став займатися волонтерством. Вступив у благодійний фонд, можна навіть сказати, що випадково. Наступного дня від оголошення воєнного стану я вивозив близького друга і його вагітну жінку, ну і звісно, Герича в Хмельницький, був там десь 2-3 тижні, допомагав місцевим волонтерам (їздив на кордон з Польщею, возив гуманітарну допомогу по країні).
-Чому ви вирішили залишитися у Благодійному фонді?
-Дуже хотів поїхати на фронт, навіть просив друга, аби він допоміг мені потрапити в конкретний підрозділ(називати його не буду – автор). Приїхав в Київ з цією метою, але поки чекав закрутилась робота та почались поїздки на Донеччину. Дуже сподобався дух команди й обсяг користі. Вирішив залишитись.
-В період коли ви їздили на Донбас стикалися з ризиками?
-Чи було страшно за себе за своє життя? Ризики були завжди. Ми возили допомогу на першу, другу лінію оборони, бували й на нулі. Бувало страшно, але це нормально. Форс-мажори бували різні: починаючи від проблем на блок постах, закінчуючи обстрілами та проривами ворога.
-Як у вашому житті з’явився кіт?
Геричу вже майже 4 роки, взяв його ще місячним кошенятком. Його ніколи в житті не образила людина, тому він з довірою ставиться до людей.
-Як Геральд став “волонтерити”?
-Наш керівник військового напрямку фонду (Роман Сініцин) не дуже любить котів, але Герич став для нього виключенням. Він запропонував долучити кота до збору коштів для ЗСУ. Мені ідея сподобалась і Геричу також 🙂 Раніше я його іноді брав на виїзди, тепер він їздить набагато частіше і безпосередньо бере участь в нашому шляху до Перемоги.
-Він завжди їздить з вами? Чи боїться він поїздок?
-Не завжди, але частенько беру його. Іноді йому буває страшно, але він швидко адаптується, в цілому, дуже спокійний і любить ласку. Він любить людей, а люди люблять його. Чи могли б ви займатися волонтерством все життя? Певною мірою я завжди намагався брати участь у благодійних «проєктах». Хотів би й надалі бути корисним нашому суспільству
–Після перемоги Ви плануєте повернутися до Києва чи продовжите жити у Краматорську?
-Після перемоги планую повернутись до Києва, бо Краматорськ – це серце, а Київ – то душа (посміхається).
