Зооволонтерка з Ірпеня Анастасія Тиха разом з чоловіком вже багато років піклується про тварин з особливими потребами. Ви точно бачили фото Анастасії та її підопічних під час евакуації на мосту в Ірпені в березні 2022 року. Ця світлина стала відомою у всьому світі.
Зараз Анастасія продовжує свою діяльність. Вона доглядає за чотирилапими, які потребують особливої уваги та допомоги, заснувавши разом з чоловіком притулок “Дім «особливих» Хвостиків”. В інтерв’ю журналісту “Pro100Media” дівчина розповіла про те, як їй вдається рятувати беззахисних собак та котів та яких зусиль це вимагає.
Коли ви зрозуміли, що хочете допомагати тваринам?
Впродовж всього життя в мене жили собаки. Мені ще тоді подобалося допомагати хворим тваринам, я навіть хотіла стати ветеринаром. Але пізніше, у більш свідомому віці, в мене з’явилася ідея відкрити власний притулок. Я не думала насправді що вийде, але вийшло.
Коли почалась ваша волонтерська діяльність?
До початку великої війни ми брали до себе додому безпритульних тварин, лікували їх, прилаштовували. А вже під час повномасштабного вторгнення відкрили притулок. Ми виїхали з окупованого тоді Ірпеня в Київ і так сталося, що до нас почали звозити тварин зі всієї області. У нас просто не було іншого вибору, тому ми облаштували притулок.
Як взагалі змінилася ваша робота під час повномасштабного вторгнення?
До нападу Росії ми перетримували у себе до 15 собак. В перший місяць вторгнення у нас їх було вже 40. Зараз у нас вже 200 тварин. Ще ми стали працювати зі складнішими випадками та надавати професійну допомогу.
Взагалі на які труднощі ви натрапили під час війни?
На початку у нас були труднощі з кормом, а ще треба було думати куди переїхати з чотирилапими, як їх забезпечувати. Зараз проблеми ті ж, але ми почуваємо себе більш впевнено та звикли до нових реалій.
Ваше фото з собаками на початку повномасштабного вторгнення побачив увесь світ. Розкажіть, як воно було зроблене
Це було 9 березня 2022. Тоді бойові дії наближалися до нас. Ми розуміли, що треба евакуюватися. Нам допомогли знайомі, знайшли будинок, де можна зупинитися з собаками, автівку, яка нас зустріне на іншій стороні зруйнованого моста. Ми зібралися, взяли тваринок та пішли. А світлина була зроблена перед зруйнованим мостом в Ірпені. Тоді там багато було журналістів. Вони коли побачили нас з собаками, одразу почали фотографувати.
Розкажіть детальніше про свою діяльність сьогодні
Ми відкрили два притулки “Дім «особливих» Хвостиків”. Перший створений для тварин з інвалідністю та онкохворих. За ними доглядають лікарі та спеціалісти, які пройшли навчання. У другий ми приймаємо чотирилапих з фронту, хворих собачок та кішок. Тут живуть ще тварини, які одужали після лікування, старі тварини.
Чи допомагаєте ви чотирилапим з Донецької області?
Так, це наразі наш основний напрямок. Загалом ми працюємо на Донецькому, Херсонському, Запорізькому та Харківському напрямку. Кожного місяця з Донеччини до нас привозять до 50 тваринок.
Як вони потрапляють до вас?
Якщо брати прифронтові населені пункти, то ми активно співпрацюємо з військовими та волонтерами. А їм залишають заявки місцеві мешканці. А тварин з інших частин України просто привозять люди. Багато перед цим пишуть мені у соцмережах, я кажу одразу зможемо ми взяти до себе чотирилапого чи ні.
А ви їздите в інші міста?
Я майже ні, бо в мене робота. Відправляю батьків, вони де тільки не були, навіть у прифронтових містах.
Як відбувається робота з хворими тваринами?
Розглянемо на конкретному прикладі. Ось, наприклад, заявка: собака з інвалідністю з Торецька. Її привозять до нас волонтери. Частіше таких чотирилапих одразу везуть в лікарню, але буває, що це відбувається вночі, тому привозять в притулок. Лікарі повністю обстежують тварину та лікують наскільки це можливо. Після цього ми забираємо її. В притулку тваринка живе, отримує необхідний медогляд. Ми намагаємось відшукати нашому вихованцю родину, але тварин з особливими потребами беруть не дуже часто. Якщо собака одужує, а такі випадки теж бувають, ми переводимо її в наш інший притулок та активно шукаємо домівку. Якщо знаходимо – вона їде в родину.
Тварини, яких привозять з “гарячих точок”: які вони та чим відрізняються від інших?
Найчастіше з прифронтових міст чи небезпечних, привозять чотирилапих у важкому стані, бо вони не отримують догляду та лікування там. Вони майже при смерті, буває, що нам навіть не вдається врятувати тваринок.
Чи охоче зараз люди беруть до себе чотирилапих з вашого притулку?
Якщо тварина здорова та маленька за розміром, то в неї є великий шанс знайти родину. У великих – менший. А якщо собака чи кішка хвора, то шансів ще менше. Зараз не дуже йде прилаштування. На початку весни більш охоче брали, а зараз людям, мабуть, не до цього.
Як можна взяти до себе тваринку?
У нас сторінки у фейсбуці та інстаграмі, де ми публікуємо дописи про прилаштування. Там можна дізнатися всю базову інформацію про собаку. Я кажу про собак, бо ми ними більше займаємось, ніж котами. В публікаціях вказані номери телефонів, можна зателефонувати та все необхідне дізнатися детальніше. В телефонному режимі ми проводимо співбесіду, заповнюємо анкету. Якщо все добре, людина приїздить в притулок, ми знову все обговорюємо, знайомимо з нашим улюбленцем. Потім тварина віддається на випробувальний термін на 2-3 тижні. Якщо все проходить нормально, то чотирилапий залишається в родині.
В яких умовах у вас живуть тварини?
Є собаки, які живуть в вольєрах. Це великі собаки. Вольєри закриті, бо вони можуть зашкодити хворим тваринам. Онкохворі та цуценята живуть в домі в спеціальних окремих кімнатах. Кішки теж. У всіх є вихід з кімнат до вулиці, щоб вони мали можливість гуляти.
Особисто у вас є власні улюбленці?
Так, у мене 9 собак та 4 коти.
Як вдається з усіма справлятися?
Зі своїми я справляюся добре. А в притулках зараз з тваринами працює 11 працівників, які про них дбають, прибирають, займаються терапією, дають таблетки та все, що треба. Якщо треба відвезти до лікаря, я це роблю.
Скільки часу у вас займає робота з вашими вихованцями?
Вихідних в мене немає. Пів дня я працюю, потім до ночі займаюся тваринами, спілкуюся з волонтерами та військовими, вирішую як та звідки треба евакуювати собачку чи кішечку. Інколи навіть уночі мене ця робота не відпускає.
Як ви знаходите підхід до кожної тварини?
Я насправді не зі всіма нашими підопічними знаходжу спільну мову, деякі мене не дуже люблять. Але люблять інших працівників притулку. Інші люблять мене, але недовірливо ставляться до інших. Загалом команда в нас велика, тому хтось обов’язково знайде спільну мову з чотирилапим.
Бувають і інші випадки. Наприклад, до нас приїхала дівчинка алабай з Донецької області. Її з дитинства били, не давали їсти, а потім покинули. Собака була довгий час закритою у вольєрі, тому до нас приїхала дуже агресивною. І ось за 5 місяців, на жаль, ми не знайшли з нею спільну мову. Але таке буває, тут ми нічого не зможемо зробити. Можливо з часом ситуація виправиться, а можливо ні.
Чи допомагають вам якійсь організації?
Кормом для інвалідів допомагає зоомаркет MasterZoo. Кожен місяць вони надсилають їжу. Також нам допомагає благодійний фонд Nova Ukraine з закупкою вольєрів. А взагалі притулок утримуємо ми вдвох з чоловіком, а збір відкриваємо лише на лікування тварин.
Як, на вашу думку, розв’язати проблему з безпритульними тваринами?
Я так масштабно не мислю, бо в мене є конкретна задача. Але те, що я точно знаю: треба регулярно робити стерилізацію безпритульних тварин. А ще зараз багато хто в прифронтових містах кидає собаку та кішку та їде. Там безпритульних дуже багато. Це велика проблема і, мабуть, найближчі 5 років ми її не вирішимо.
Розкажіть цікавий випадок, який відбувся під час роботи з тваринками
Розкажу історію з хепі-ендом, бо поганих історій в мене багато, а добрих менше. В нас була собака, яка приїхала з Олександрії. Там він сидів на ланцюгу у жінки похилого віку. Поруч жив чоловік з пітбулем, і ось на нашого собаку він пустив свого. Пітбуль погриз його та зламав щелепу. За нього ніхто особливо не переймався, і собака продовжив сидіти на ланцюзі. Щелепа просто загнивала. Якось в гості туди приїхав чоловік, який побачив цього песика та почав шукати волонтерів. Знайшов нас. Ми забрали тваринку. Коли ми його побачили, щелепа висіла просто на шкірі. А це вже собака з інвалідністю, яка не може їсти нормальну їжу. Півтора місяця тварина знаходилася під наглядом в лікарні. Спеціалісти зробили йому титанову щелепу, наростили шкіру. Я забрала його в притулок, виставила відео про пса в тік-тоці. Відгукнулася родина. Тому він у нас прожив три дні та поїхав до нової сім’ї. Зараз тварина щасливо живе та подорожує Україною і вже, напевно, забув, що сидів на ланцюгу. Ось такий щасливий кінець сумної історії.
Що взагалі треба знати людині, яка планує взяти до себе чотирилапого улюбленця?
Треба розуміти, що собака – це не іграшка. У них теж буває поганий настрій, вони можуть шкодити, пісяти в домі й робити це постійно. Треба пам’ятати, що з собакою треба працювати постійно, спілкуватися, бо в них особлива психіка, є свої звички, характер. Тваринки нагадують мені маленьких дітей, тому до кожного з них має бути індивідуальний підхід. Це головне. Бо, буває, люди бачать гарне відео у соцмережах, де собака навчена, розумна, думають: “візьму собі, і в мене таке буде!”. А бачать зовсім інше.
Які плани у вас на цей рік?
Важко сказати. У нас тут наступ на Харків, на Сумщині незрозуміло що…Тому я не розумію, що чекає нас завтра. Поки притулок функціонує, ми працюємо. Якщо щось зміниться, будемо перевозити тваринок на західну частину України. Тварин ніхто не покине. Більш масштабних планів немає, бо боюся загадувати. Зараз ми робимо в притулку невеликий ремонт, покращуємо умови. Потрохи щось робимо. Сподіваємось, що так буде й надалі.
