Журналісти Pro100Media продовжують проект “Україна моя” – де розповідаємо про тих видатних особистостей, на честь яких тепер названі вулиці у Краматорську.
Мирослав Скорик – чи не найвідоміший у світі сучасний український композитор. Людина з непростою біографією, багатою родинною історією і масою вдалих та гідних проектів. Тому, знайомимось ближче із видатним львів’янином!
Він народився у Львові і обоє його батьків грали на музичних інструментах, але до регулярних занять музикою та навчання у Львівській музичній школі його заохотила Соломія Крушельницька ( українська оперна співачка, педагогиня) – рідна сестра його бабусі.
Непростим часом для місцевої людності було утвердження в Західній Україні радянської влади. СРСР став “тюрмою” і для Соломії Крушельницької, і для родини Скориків. Співачці не дозволили виїхати з радянського Львова, вона була змушена проходити через безглузді випробування задля підтвердження власного статусу, а ще на користь СРСР націоналізували її майно. Родину Скориків взагалі репресували та вислали на Сибір, де Мирослав Михайлович продовжував здобувати музичну освіту. Відтак лише після смерті Сталіна Мирослав Скорик повернувся до Львова, але жив із тіткою – батьки після заслання не одразу отримали дозвіл на проживання у місті Лева. Тітка допомогла йому підготуватися до вступу у Львівську консерваторію.
Мирослав Скорик – це композитор, ім’я якого за межами України не менше, а може навіть і більш знане, ніж в нашій країні. Його твори виконують в Україні і пострадянських країнах, але також у Польщі, Словаччині, Чехії, Болгарії, Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах і ін. Цьому існує декілька пояснень. По-перше, значна частина його життя минула у США, Австралії. Також, це по-друге, він завжди намагався осучаснити українську сцену і зблизити її зі світовими тенденціями, але й розповісти іноземцям про місцевий народний колорит.
Мирослав Скорик і тіні предків
У 1964 році Мирослав Скорик став кандидатом мистецтвознавства. У тому самому році він написав музику до кінострічки “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова, що стало його першим успіхом подібного масштабу. Відомий режисер сам обрав Скорика після прослуховування творів декількох місцевих композиторів. Львівський музикант спочатку усіляко відмовлявся, але Параджанов все ж переконав його. Продукт їхньої співпраці майже одразу отримав визнання, а пізніше став класикою.
Попри тривале життя в інших країнах та активну діяльність там, Мирослав Скорик не полишав зв’язку з рідною землею. У 1989 році він був головою журі фестивалю “Червона рута”, а на постійно переїхав до України наприкінці 90-х років ХХ ст. Відтак активно займався викладацькою діяльністю, творчістю, був художнім керівником Київської опери. Мирослав Скорик стоїть біля витоків поширення джазу на українських теренах. Внаслідок його зацікавлення цим напрямком з’явилися такі пісні як “Намалюй мені ніч” і “Не топчіть конвалій”. Митець усіляко сприяв тому, щоб частка української музики на сцені збільшувалась. Оскільки цей процес непростий, траплялося різне. Зокрема, кошти на постановку його опери “Мойсей” давав навіть папа римський Іван Павло ІІ. Тому до приїзду в Україну понтифіка приурочили дебютну постановку.
Про композиторів часто говорять, що вони є людиною-оркестром. Стосуються ці слова і Мирослава Скорика. Він грав на багатьох інструментах і був усебічно розвиненою людиною. Зокрема, захоплювався спортом і мав розряди з легкої атлетики, настільного тенісу, бадмінтону і шахів. Також цікавився автомобілями і туризмом на байдарках.
Окрім академічних творів, в його доробку чимало естрадних пісень та, як це говорять зараз, саундтреків до фільмів. Його “Мелодія ля-мінор” для скрипки вважається у світі уособленням зраненої і ніжної душі України; ця мелодія перекладена для різних інструментів — від бандури до флейти. Відома і її вокальна версія: її зокрема виконувала Злата Огнєвич. А на початку війни Оля Полякова записала пісню “Колискова” на цю музику.
Мирослав Скорик лауреат Шевченківської премії, народний артист і Герой України.
Український композитор помер 1 червня 2020 року у Києві.
