Святкування Нового року — це не лише традиційний обряд, але і яскраве підтвердження культурних особливостей регіону. Донецька область також має свої унікальні звичаї та традиції, які роблять це свято особливим. Сьогодні журналісти “Pro100Media» зібрали цікаві факти про святкування Нового року на Донеччині, які допоможуть краще зрозуміти культуру рідного краю.
На Донеччині кожне село мало свої унікальні колядки та щедрівки, оскільки населення формувалося з переселенців із різних регіонів.
Це, наприклад,
А дома-дома, пан господар,
Сидить же він в кінці стола.
А на йому, шуба люба,
А на шубочці, калиточка.
А в калиточці, сім серіжечків,
Сьому тому, по серіжечку.
А старим бабам по паляниці.
(Промовляється)
Щоб водили бики, ягниці,
Всім на теплі рукавиці!
Раніше напередодні Нового року святкували Щедрий вечір або Свято Меланки. Під час вечері накривали пишний багатий стіл, де переважали мʼясні страви. Кутя також обов’язково присутня на столі. Для святкового столу готували звичний і в наш час холодець. Причому у цей період було заведено подавати цю новорічну страву у величезному посуді (зразки її є у Донецькому краєзнавчому музеї)
Селами ходили щедрувальники з музиками та карнавальними костюмами та співали пісні. Ось одна з відомих на Донеччині:
Меланка ходила,
Василька просила
Василечку татку, пусти мене в хатку.
Я жито не жала, чесний хрест в руках держала.
Свічу Богу ставте,
а нам по троячку дайте!
Меланка ходила,
Василька просила.
Василько мій татку,
Пусти мене в хатку.
А я жито жала,
Золотий хрест держала,
Золоту кадільницю.
Надійтеся люди,
До Вас Господь Іде.
З Новим роком, з Василем!
У перший день Нового року на Донеччині найбільш поширеним був обряд посівання. В сільських місцевостях можна було помітити, як люди готували спеціальні страви, прикрашали оселі святковими ялинками та влаштовували пісенні вечори.
Вечір 31 грудня називався щедрим, адже на нього готували пишний сімейний бенкет. Господар звертався із закликами родючості до дерев, тварин, пропонував їм скуштувати святкових страв. Дівчата гадали на свою майбутню долю – кидали чобіт, питали ім’я першого зустрічного.
Історично символом Нового року була не ялинка, а дідух – перший зажинковий сніп, прикрашений стрічками, вінками, квітами. В домі його ставили на столі на покуті.
Наприкінці XIX – початку XX століття Донбас був край з безліччю шахтарських селищ. Свята тут відзначалися широко, як у селі. Народ міг влаштувати гуляння з гармошками, ярмарком. Набагато стриманіше, вузьким сімейним колом святкували Різдво Христове та Новий рік жителі англійської колонії (що оселилися тут у 1870 році та пізніше). Це були інженери, металурги, шахтарі, здебільшого з Південного Уельсу.
Новорічне свято не обходилося без ялинки. Багато робітників для своїх сімей робили новорічні іграшки самі. Якщо іграшок було мало, то вішали на ялинки цукерки, яблука, робили сріблястий дощик. Він теж йшов у хід, як і маленькі книжечки для дітей, які вішали на гілці. Верхівку ялинки прикрашали зіркою з безліччю променів, що символізувала ту зірку, що вела волхвів до немовляти Ісуса. З’явилися перші листівки, не різдвяні, саме новорічні.
Ще одна відмінна риса того часу – відсутність ялинок на вулицях. Їх не вбирали й не встановлювали на площах. Народ збирався на гуляння виключно за власним бажанням.
У перші роки Радянської влади на Донбасі не особливо відзначали Новий рік. Через тягар революції та громадянської війни людям було не до свят. Утім, урочисте святкування Нового року практично скасували після смерті Леніна. Святкування Нового року відновилося приблизно з 1935 року.
Крім традиційних домашніх святкувань, у містах Донецької області також відбувалися новорічні ярмарки. Місцеві жителі та гості збиралися на центральних площах, щоб насолодитися живою музикою, виступами артистів.
У Донбасі в цей час ялинки вбирали ватяними іграшками, скляних було дуже мало. Але з рештою іграшок на Донбасі проблем не було. Серед численних артілей були й ті, що робили новорічні іграшки. Одна з таких артілей пізніше стала Донецькою фабрикою іграшок.
У всіх школах та будинках культури області обов’язково проводили урочисті вечори та бали – маскаради. Найпростішим, недорогим та популярним варіантом був костюм із марлі. Традицією того часу були дитячі вечори із самодіяльністю.
Якщо вдавалося відстояти усі черги та заздалегідь запастися консервами, то святковий стіл на Донеччині на вигляд був приблизно таким: салат олів’є, «шуба», салат мімоза, а також різноманітні нарізки з ковбаси.
Зараз у мешканців Донеччині немає особливих традицій святкування Нового року. Люди збираються з рідними та близькими за святковим столом. О 12-й ночі загадують бажання та вітають одне одного, обмінюються подарунками. Головне у святі – гарний настрій, надія на Перемогу та тепло.
Проведіть свято добре. Не дарма ж кажуть: “Як зустрінеш Новий Рік, так його і проведеш”.
