Зараз, під час повномасштабного вторгнення, багато хто з наших земляків знаходиться вдалині від рідної домівки. Спілкуючись з людьми з інших куточків України ми впевнилися, що в уяві багатьох, Донбас – це виключно індустріальний регіон. Але ж ми знаємо, що це не так. Адже тільки біля нашого Краматорська багато мальовничих місць і куточків, де можна сховатися від міської метушні, набратися сили та духу. Сьогодні журналісти “Pro100Media” розкажуть про них. А ви діліться цим матеріалом зі своїми знайомими, щоб після Перемоги вони обов’язково завітали до нашого міста.
Історична довідка: Згідно з археологічними даними, які ми знайшли на сайті Краматорської центральної бібліотеки, на території міста та його передмість люди почали селитися ще в давнину. На північно-західній околиці Краматорська знайдені каменоломні та майстерні з обробки кременю епохи неоліту, які продовжували існувати й в період ранньої міді.
До початку XVIII ст. ця територія відносилась до нерозмежованих і слабо заселених причорноморських степів, які мали загальну назву Дике поле, де панував кочовий спосіб життя. У другій половині XVIII ст. територія, яку зараз займає місто, почала масово заселятися козаками Слобідського війська. Займати тутешні землі по праву вільної займанщини почали, в першу чергу, представники полкової старшини Ізюмського слобідського і Бахмутського кінного козацьких полків: полковий хорунжий Ізюмського слобідського полку Степан Юрійович Адамов та хорунжі Бахмутського кінного полку – Степан Сергійович Таранов і Іван-меньший Прокопович Шабельский.
Цікавий факт: У 2018 році під час розкопок двох курганів на території Краматорської міськради, поблизу промислових кар’єрів було виявлено поховання доби бронзи – так званої зрубної культури, яке датується XVI-X сторіччям до нашої ери. Під час розкопок також знайшли сліди пізніших поселень. Від них залишились уламки орнаментованого посуду, побутового знаряддя з бронзи, елементи зброї. Ці артефакти дозволяють реконструювати історію нашого краю, яка бере початок багато сторіч тому.
Краматорцям та гостям міста у мирний час радимо відвідати регіональний ландшафтний парк «Краматорський». Це один з наймолодших парків на Донеччині.
Цікавий факт: Наш ландшафтний парк став одним із фіналістів головної туристичної премії Ukraine Tourism Awards у 2021 у номінації «Найкращий природний парк» та за підсумками голосування посів друге місце.
Складається він з п’яти окремих відділень: Біленьке, Білокузьминівське, Пчьолкінські закам’янілі дерева, Комишуваха та Шабельківське.
Біленьке – це цілинний степ. Тут є численні виходи на поверхню крейдових порід. На території цієї ділянки проживає понад 200 видів комах, 17 з яких та деякі види рослин занесені до Червоної книги України.
Цікавий факт: На горі ЧайлдХуд житель Краматорська зняв короткометражний фільм з такою назвою про насильство в середовищі підлітків, який отримав багато нагород.
«Пчолкінські скам’янілі дерева», розташованої поблизу міського селища Пчолкіне. Це сосновий масив, де зустрічаються скам’янілості віком понад 200 мільйонів років.
А Білокузьминівські крейдяні скелі – це взагалі унікальний пам’ятник природи, подібного до якого немає в Україні. Розташовані біля села Білокузьминівка, за 17 кілометрів від Краматорська. Вік цих 25-метрових крейдяних скель близько 90 мільйонів років. Погодьтеся, для нашого регіону з його суворими териконами білі гори з гладкими вершинами є унікальним природним творінням.
Згідно з історичними даними, в мезозойську еру тут було море. Тому гори складаються з відкладень останнього періоду мезозойської ери, які сформувалися в чистих теплих морських водах з невеликих морських організмів з вапняним скелетом. Деякі скелі за формою нагадують пальці або паруси. Неподалік від скелеподібного оголення верхньої крейди частково розкопана стоянка первісної людини з майстернею з обробітку кременю, що здобували в цій горі.
Самі Білокузьминівської скелі абсолютно позбавлені рослинності, а у їх підніжжя розкинулися килими польових трав.
До повномасштабного російського вторгнення, Білокузьминівські скелі були дуже популярною локацією серед скелелазів та туристів.
Резерват Комишуваха складається з лісів дуба, ясеня, клена, в’яза, і липи. Тут зустрічаються дикі звірі: зайці, борсуки й лисиці. На території є навіть Лебедине озеро, а на поблизу нього, знаходиться напівзруйнований будинок поміщика Бантиша – одна з найстаріших будівель регіону, овіяна легендами.
До початку великої війни на території парку був розташований «Візит-центр» з комплексом туристичних послуг, де можна було насолодитися природною красою, відвідати мінізоопарк або покататися на човні.
Цікавий факт: У 2020 році фотографія скелеподібного оголення верхньої крейди поблизу села Білокузьминівка отримала найвищі бали від журі конкурсу «Вікі любить Землю» в обласній номінації. Автором фото є Віталій Башкатов. За його словами, світлина була зроблена під час подорожі групи людей з західної частини України на схід, щоб познайомитися з місцевими краєвидами. У 2015 та 2018 роках світлини, де зображені Білокузьминівські скелі, також ставали найкращими серед інших поданих фото з Донецької області, а також двічі потрапляли у ТОП-10 конкурсу.
Ще одна унікальна природна пам’ятка Краматорського району – Зміїна гора. Вона знаходиться на території Миколаївської міської ради та має природоохоронний статус з 2018 року. Заказник розташований на схід від міста і межує зі Слов’янським районом. Гірські хребти й піки, височини та пагорби мають свої назви та особливості.
Ви тільки подивіться як гарно зобразив цю місцевість у 2020 році фотограф з Донецька Дмитро Балховітін.
Пам’ятка природи є територією, порізаною ярами та балками. Деякі базальтові моноліти досягають висоти 5 метрів. Хвиляста місцевість навесні вкривається різнотрав’ям, серед яких зустрічаються типчак, ковила та інші степові рослини. Простір і пустельність обмилувати жайворонки, дрозди, коноплянки та інші представники пернатих. Унікальний подарунок природи охороняється державою з 2004 року.
Не обійдемо стороною ми й найзагадковішу гору Краматорська та Слов’янська – Карачун.
Вперше гора під назвою Карачун з’являється у путівнику по Слов’янську за 1965 рік. У книзі йдеться, що кобзар Іван Богдан, який жив на початку 20-го століття розповідав легенду про боярина-розбійника, на ім’я Карачун, який промишляв на околицях грабежами проїжджих купців, а на самій горі стояло його житло. Мовляв, досі там зберігаються незліченні скарби, самоцвіти, загорнуті в бичачу шкуру і закопані глибоко так, щоб ніхто ніколи не знайшов.
Цікавий факт: Назва гори перекладається з тюркської як «чорна смерть». Ця назва, ймовірно, пов’язана з тим, що через своє панування гора допомагала першим поселенцям захищатися від набігів половців. Пізніше на горі розташовувалися козацькі дозори.
Припускають, що гора вона могла виникнути в останній час під впливом популярної арії Торопа з опери «Аскольдова могила» (1835) «Близько міста Слов’янська, на вершині крутої гори, знаменитий жив боярин на прізвисько Карачун».
На горі є крейдяний кар’єр, а біля її підніжжя протікає річка Сухий Торець. Тут можна відчути аромат різнотрав’я та насолодитися краєвидом. Адже з вершини місто видно як на долоні.
Має це місто й цінність в сучасній історії України. З квітня по липень 2014 року в ході збройного конфлікту на сході України через важливе стратегічне значення гори Карачун у її районі точилися бої між Збройними силами України та прихильниками самопроголошеної Донецької Народної Республіки.
Внаслідок обстрілу 1 липня 2014 року було пошкоджено опорні троси та телевежа передавального центру впала. 5 грудня 2016 року телевежа відновила свою роботу. Сигнал мовлення був відновлений у північній частині Донбасу.
У 2018 році 14 березня, на День українського добровольця, на горі Карачун було встановлено пам’ятний знак на честь бійців, які загинули за часів революції Гідності та АТО.
