Ужгород – чудове місто, де змішались різні культури, народи та традиції. Воно приваблює своєю неповторною красою. Тут є старовинний замок, музеї, ботанічний сад та навіть декілька набережних. Для мене – це така тиха гавань куди обов’язково хочеться повернутися.
Кажуть, що туристи поспішають побачити обласний центр Закарпаття навесні, коли місто огортає рожева пелена квітучих сакур і магнолій. Але, впевнений, у кожну пору року Ужгород викликає у вас захват та здивування. У місті хочеться вранці снідати у кав’ярні, по обіді – гуляти, а не працювати, а ввечері – посидіти з келихом вина в затишному ресторанчику біля набережної.
Місто зустрічає гостей невеличким вокзалом на вулиці Станційній. Від вокзалу до центру можна доїхати міським транспортом за декілька хвилин. Великий плюс Ужгорода – це компактність. Щоб потрапити з однієї частини міста в іншу, ви витратите максимум годину на пішу прогулянку.
Цікаво, що найдовша вулиця Ужгорода – Собранецька – закінчується кордоном зі Словаччиною. Тож не дивно, що тут є представники десятка національностей, які живуть в атмосфері надзвичайної толерантності. Скажімо, якщо запитували українською на вулиці чи у кафе, як кудись пройти, в Ужгороді чемно відповідають тією ж мовою, хоча, буває, із помітним акцентом.
Туристичне інформбюро в Ужгороді розташоване на одній із вуличок, що поблизу Катедрального собору. Там і сувеніри є, і карти міста, і туристичні довідники. Там же працівники надають будь-яку інформацію, що цікавить гостя.
Чим ближче до центру, тим вищими стають будинки, переважає радянська забудова. Місцевий “білий дім” та інші адмінбудинки захоплення не викликають. Центр міста – пішохідний.
У центрі Ужгорода – найдовша у Європі липова алея протяжністю два кілометри, з трьома сотнями дерев. Липи понад століття тому висадили чеські ботаніки. На початку алеї – ясен Масарика, весь оповитий плющем. Цьому дереву вже понад сто років.
З вулиці Корзо відходять вузенькі провулки. Вони є зовсім непомітними, і вхід до них губиться серед будинків. Провулки особливі тим, що в кожному з них є кав’ярні зі смачною кавою, в яких краще за все відчувається дух міста. Взагалі Ужгород – це місто з запахом кави.
В останні роки набувають великої популярності мініскульптури. Їх автором є Михайло Колодко. Однією з перших з’явилася у 2011 році Свободка, повна назва якої «Маяк Ungvar». З того часу її прикрашають на свята. З кожним роком таких об’єктів стає більше і більше. Для туристів пошук скульптур взагалі стає своєрідним квестом. Для того, щоб знайти їх всі, знадобиться близько трьох годин, бо вони розкидані по всьому місту. Створена спеціальна карта, на якій позначено місця розташування мініскульптур. Є скульптурка Миколайчика, Джона Лорда, Енді Ворхола, Моцарта, пароплава «Карпатія» тощо.
Ще у місті над річкою Уж можна побачити унікальний сонячний годинник. Він розміщений на тильному фасаді внутрішнього подвір’я єпископської резиденції та Хрестовоздвиженського греко-католицького кафедрального собору. У часи Радянського Союзу годинник був замальований, але за часів незалежної України його відновили.
Ботанічний сад – це справжнє місце релаксу та душевного спокою, унікальне зібрання рідкісних представників флори з усього світу. Тут на власні очі можна побачити дивовижні екземпляри магнолії, софори японської, сакури, верби вавилонської та багато іншого. У спеціально облаштованих оранжереях можна зустріти доволі рідкісні для України субтропічні та тропічні рослини: різні види пальм, папаю, евкаліпт, мімозу, банани, багато видів кактусів.
Головна пам’ятка міста – ужгородський замок – варта окремої розповіді. Кажуть, що йому вже більше тисячі років. Він є прикрасою міста, його емблемою та охоронцем.
Замок розміщений на пагорбі вулканічного походження. Фортеця опановує величезною територією. З трьох сторін вона оточена вирубаним в скелі сухим ровом, який у разі потреби заповнювався водою, а зі сходу її захищає крута прірва. Стіни утворені з каменю, лише де-не-де закладені цеглою.
У дворі замку першим зустрічає відвідувачів фігура Геракла, що бореться з лернейскою гідрою. Неподалік від Геракла нас чекає вісник богів-олімпійців Гермес. За однією з версій, ця постать свого часу виконувала функції грубки – на це вказує кругла діра на голові Гермеса.За кілька кроків від Гермеса ми бачимо турула – міфічну птицю древніх угрів з широко розправленими крилами.
Просто під замковими мурами розмістився чи не найцікавіший музей Ужгорода. Кажуть, на тій території у ХІХ ст. було кладовище вищого духовенства. Але тепер про це ніщо не нагадує. У фондах запасників міститься понад сто тисяч експонатів, серед яких можна зустріти такі унікальні, як збірник бронзових скарбів та кельтських античності, «Королівське Євангеліє» 1401 року, «Мукачівський Псалтир» 15 століття, «Острозька Біблія »Івана Федоріва 1581 року, «Лексикон словенороський »Памви Беринди 1627 року, «Анфологіон »1619 року. Варта уваги нумізматична колекція 12000 давньоримських, старовинних угорських, австрійських, польських, чеських та інших монет, колекція холодної та вогнепальної зброї XIV-XIX століть.
Зверніть увагу й на ужгородський кар’єр, який знаходиться у мікрорайоні Радванка. Він виглядає як озеро, але насправді це затоплене місце, де раніше добували камінь. Кар’єр оповитий різноманітними легендами. Є переказ, що одного дня працівники пішли ввечері додому, а зранку побачили, що весь кар’єр наповнився водою. Глибина сягала понад 25 метрів. Внаслідок швидкого підйому води техніка залишилася на дні кар’єру.
Цікавою є Ботанічна набережна. Вона не подібна на інші, тут немає натовпу народу, а ще з неї відкривається зовсім інша панорама міста. На Ботанічній набережній є тільки ґрунтова стежка, але разом з тим тут відчувається особлива атмосфера. На травичці місцеві жителі люблять поніжитися під сонячним промінням, відпочити від гамору міста.
Є також і набережна Незалежності – улюблене місце городян. Увечері у кафешках на набережній Ужгорода туристів стільки, що ніде яблуку впасти. Вуличні музиканти забавляють усіх майже увесь день.
А ще ужгородці люблять свій пішохідний міст, він поєднує не лише два береги, а й два зовсім різних міста – старе та нове. Тому мешканці кажуть: що коли йдеш до старого Ужгорода через пішохідний міст, можна загадати заповітне бажання і воно обов’язково здійсниться.
Крім того, Ужгород – це місто, яке створене для творчості. Саме тому закарпатська школа живопису вважається однією з найвідоміших в Україні, а тутешні письменники не прагнуть перебиратися до Києва чи Львова, де значно легше ставати відомими.
Якщо мова в Ужгороді швидка, то ритм життя неквапливий. Поняття «зараз» тут можуть розтягнутися на пів години, годину, день чи навіть тиждень. Мені не трапилось жодної людини, яка б швидко йшла чи бігла у справах. А швидка хода тут навіть може злякати. Тож тим, хто не готовий суттєво сповільнитися, тут буде важко.
Діана Понтер переїхала в Ужгород зі Скадовська після того, як деякий час мешкала в Хмельницькому та Чернівцях. В цих містах у дівчини не вийшло знайти житло та роботу, а в Ужгороді в неї мешкають знайомі. Вона розповідає:
“Я багато років займалася професійним спортом, в Ужгороді в мене є друзі, які допомогли мені з квартирою, а потім, коли я влаштувалася на роботу, мені виділили житло безплатно. Тут є мешкаю вже понад рік. Працюю на трьох роботах за спеціальністю: тренером та вчителем фізичної культури в школі. Мене підтримують друзі, у всьому допомагають. Спочатку багато громадських організацій видавали продукти та речі, завжди хватало всього.
Ужгород мені дуже подобається. Зараз тут живе багато переселенців з різних куточків Україні, місцеві, навіть, кажуть, що стало більше машин. Проблем з громадським транспортом також немає.
Мене дуже приваблює ужгородський замок та різноманітні курортні містечка біля Ужгорода, де за дійсно мінімальну ціну можна відпочити та побачити красоти Закарпаття. На околицях Ужгороду також можна знайти гарні галявинки для відпочинку. Також подобається центр міста, там багато пішохідних зон та старовинних будівель. Тут гори, свіже повітря та інший клімат, ніж у нас на Херсонщині.
Але мені не подобається, що місцеві не дуже чесні та не цінять родину. Сім’я для них не в пріоритеті. На першому місці в них робота, на другому друзі та захоплення. Але, може, то мене так виховали, але я вважаю, що на першому місці має бути родина.
В місті, здається, майже всі мешканці знають один одного. Тому переселенцю тут спочатку може бути не дуже комфортно. Але якщо ставитись до ужгородчан з повагою, то тут можна знайти добрих друзів та приязних сусідів – загалом, в мене склалося враження, що місто доволі гостинне.
Я не планую повертатися у Скадовськ, планую залишитись в Ужгороді. У мене тут багато друзів, є робота та перспективи”, – каже дівчина.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”
