Надвірна – невеличке охайне містечко за 37 кілометрів від Івано-Франківська. Розташоване воно на правому березі річки Бистриці Надвірнянської, що у передгір’ї Українських Карпат. Тут ви обов’язково будете проїжджати, прямуючи автівкою з центра області до Яремчі. На Донеччині мало хто чув цю дивну назву, але саме Надвірна стала надійним прихистком для декількох тисяч вимушених переселенців.
Перетнувши кордон Івано-Франківської області з боку Львівщини, ви одразу побачите зміни. По-перше, майже зникне сміття уздовж дороги, а, по-друге, почнуть з’являтися містечка й селища з охайними, немов святково прикрашеними будиночками та низькими парканами, які дозволяють побачити ідеальний порядок на подвір’ях.
Так само типово виглядає й Надвірна. Датою заснування міста вважається 23 січня 1578 року. Воно розташувалось на старовинному сольовому шляху, що колись називали Татарським. Сьогодні тут проживають лише двадцять дві з половиною тисячі жителів. Їх чисельність з березня 2022 року дещо збільшилась, завдячуючи переселенцям з різних областей України. Проте звичайний уклад побуту майже не змінився, бо надвірняни дбайливо зберігають власні традиції.
У кожному будинку тут є вишиванка, люди говорять виключно українською зі своїм особливим акцентом та не дуже добре ставляться до всього, що пов’язано з Росією. Тому якщо ви хочете почуватись комфортно, звертатися до місцевих краще суто державною мовою.
Як трьома словами можна схарактеризувати Надвірну? Напевне, це будуть: затишно, повільно, самобутньо. Тут ніхто нікуди не поспішає, а у неділю завмирає усе життя, бо більшість містян дотримуються релігійних традицій та йдуть до церкви. Для приїжджих це не дуже зручно, бо багато магазинів зачинені, а дістатися за допомогою муніципального транспорту в іншу частину міста стає проблематично.
Що ще може здатися незвичним людині, яка приїхала сюди зі Сходу України? Звісно, вимова місцевих та багато незнайомих слів. Ви неодмінно почуєте щось на кшталт: калабані (ковдобини), здибанка (зустріч), розбере як вовка підпеньки (це про стан алкогольного сп’яніння), перепис (рецепт якоїсь страви), ґаздиня (господиня), на кроїти на кавалки (нарізати на шматочки), кітел (казан), днинка (день у сенсі його емоційного забарвлення – вдалий, не вдалий), ватра (багаття), доводити до густу (доводити до смаку), бульбу шпортати (копати картоплю) тощо. Причому промовлятися все це буде дуже швидко, але до цього з часом призвичаюєшся.
До речі, самі себе надвірняни називають флєками. Колись давно місцеві жителі були дуже бідними та вимушені були йти у найми до сусідніх населених пунктів – більш заможних. Звідти вони у якості «винагороди» приносили шлунки худоби – фляки. Щоб якось подолати сморід від цієї «сировини», її полокали у невеличкій річці, що протікала центром тоді ще маленького села. Заїжджі люди, бачачи це, говорили: от, знову ці фляки миють. Так назва й прижилася.
Говорячи про Надвірну, не можна не згадати про природні скарби цього краю. Саме місто розташоване на річці Бистриця Надвірнянська, а одразу за околицею відкривається неймовірний вид на гірські хребти. В районі є природний заповідник «Горгани». Він знаходиться між селами Бистриця, Зелена, Черник та займає площу понад 5300 га. Також тут безліч водоспадів та інших захоплюючих природних локацій, які приваблюють туристів не тільки з України, а й з за кордону.
Що варто побачити, опинившись на Надвірнянщині
Культурне життя у Надвірній здебільшого гуртується навколо бібліотек та музеїв. У міській бібліотеці для дітей та юнацтва імені Ірини Яцури постійно проходять різноманітні заходи для дітей та молоді. А от у Надвірнянській ЦМПБ кожний громадянин може безоплатно здобути цифрові навички та отримати доступ до цифрових послуг. З початку повномасштабного вторгнення ці простори стали осередками дозвілля й для численних переселенців.
Якщо ви цікавитеся давниною, обов’язково відвідайте Музей історії Надвірнянщини. Він створений у 1995 році.
У 1939-1941 підвальне приміщення будівлі використовувалось каральною установою НКВД як катівня. У 1941-1944 роках тут розміщувалось гестапо, а у 1944-1956 – КДБ. Якщо придивитися до сходів, що ведуть у підвал, ще й досі можна побачити сліди крові, а стіни камер й донині зберігають написи з іменами колишніх ув’язнених.
До речі, ще одна катівня колись була розташована у будівлі колишнього суду. Зараз тут розмістилася школа.
Перший та другий поверх музею познайомлять з менш разючими, але вельми цікавими експозиціями. Зокрема тут зібрані старовинні предмети побуту, експонати визвольного періоду, предмети різних ланок історії міста. А якщо хочеться якнайглибше поринути в історію цього краю, зверніться до співробітника музею Андрія Василіва. Він проводить неймовірні екскурсії. Більшість з них благодійні.
В архітектурному плані серед будівель Надвірної виділяється Римсько-католицька парафія Успіння Пресвятої Діви Марії. Це найстаріша споруда міста, яка зведена ще у 1599 році на кошти Петра та Михайла Куропатвів – поляків, які зробили неабиякий внесок в отримання Надвірною статусу міста. У ті часи більшість тутешнього населення складали саме поляки. У 1611 році їх було у 2 рази більше ніж українців. Уявіть, з 840 осіб населення 552 – поляки.
Як буде на часі, спробуйте пошукати один з культових годинників Надвірної. Перший з них помітний кожному, змонтований на Ратуші. Другий причаївся на вельми цікавій будівлі, яка колись була першим офіційним… будинком спокуси міста.
Не менш цікавим стане відвідування старого єврейського кладовища. До речі, євреїв тут називають «жидами» і зовсім не вважають цей термін образливим.
Неподалік Надвірної розташована, напевне, найвідоміша археологічна пам’ятка цієї місцевості – Пнівський замок. Його будівництво розпочалося у другій половині XVI століття феодалами Куропатвами. Тоді фортеця вважалася майже неприступною. Однак після двотижневої облоги 15-тисячним військом Семена Височана у 1648 році будівля зазнала суттєвих руйнувань. Наприкінці XVIII століття замок залишив останній господар граф Цетнер. З часом частину мурів місцеві жителі розібрали, щоб використати у якості будівельних матеріалів. Проте споруда має вельми загадковий вигляд і є чудовим плацдармом для ефектних фото.
Ще одна місцева цікавинка розташована у парку імені Івана-Франка, що в самісінькому центрі Надвірної. Мова про руїни замку «Краснодвір». На старих картах він виглядає у півтори рази більшим, ніж Пнівський замок. Довжина його складає майже 100 метрів. Колись через Надвірну проходив великий торговельний шлях, який, ймовірно, й охороняла варта цього укріплення. Є версія, що у замку працювала митниця, яка здіймала мито з торговців. Той факт, що цей замок є значно старшим за Пнівський, доведено трьома археологічними експедиціями.
У другій половині XIX ст. неподалік від Надвірної розпочався видобуток нафти. Вже в 1897 році у місті побудували нафтопереробний завод. З того періоду протягом певного часу Надвірна була одним з найбільших промислових центрів Прикарпаття. Але поступово галузь занепадала. І наразі ми можемо уявити ті процеси, лише відвідавши Музей нафтопромислів Галичини. Він заснований у 2012 році у селі Пнів. Тут можна побачити різноманітне обладнання, зразки сировини, дізнатися про технології видобутку нафти та ще багато цікавого.
Для кого Надвірна може стати домівкою
Безперечно, для людини, яка любить та цінує українське, з повагою ставиться до місцевих традицій, втомилася від скаженого темпу життя великих міст, а також здатна знайти тут житло та роботу або вже має певний заробіток. Останнє актуально для Надвірної, бо комерційних підприємств тут небагато, більшість місцевих жителів працюють у комунальних установах, сфері послуг або на ринку. Багато хто заробляє, виїжджаючи за кордон.
Щодо інфраструктури, у місті є майже все необхідне для життя, але щоб придбати деякі товари та специфічні послуги як то зробити складне медичне обстеження, треба їхати до Івано-Франківська або замовляти товари у мережі Інтернет.
Про свої враження щодо життя у Надвірній Pro100Media розповіла жителька Краматорська Олександра.
Я виїхала з Краматорська 13 березня 2022 року, коли зрозуміла, що через панічні атаки більше не можу залишатися у рідному місті. Напередодні ракета влучила у Святогірську лавру, де на той час переховувалися діти, і прийшло розуміння, що для «братів» немає нічого святого. Взагалі я не планувала виїжджати, але тут речі зібрала за декілька годин.
Тоді я гадки не мала, куди їхати, просто відкрила Інтернет й побачила, що колеги з Заходу України надають прихисток у якійсь Надвірній. Написала й вже зранку була в евакуаційному потязі. Майже доба в дорозі – нас було 12 людей у купе, а також діти, тварини. Спали навіть у коридорах та тамбурах. На залізничному вокзалі у Львові мене вразила кількість людей, а також величезна черга на потяги, якими українці намагалися евакуюватися до Польщі. Взагалі з транспортом тоді було дуже важко, тож зі Львова до Надвірної довелося діставатись бла-бла-каром.
Трішечки оговтавшись, я вперше вийшла прогулятися містечком і закохалася. Маленькі вулички зі старовинною архітектурою, все гарно, охайно, хоча й не занадто розкішно. Прийняли мене дуже привітно й не тільки тому, що приїхала до своєї спільноти. За весь час у Надвірній я не зустріла людину, яка б не запитала, чим може допомогти.
Щоправда, спочатку виникали деякі складнощі у спілкуванні. До цього я вважала, що вільно володію українською, але тутешній діалект та темп мовлення… Перші декілька днів я не розуміла близько двадцяти процентів того, що мені говорять. Розмовляти ж російською тут не бажано, бо протягом свого існування місто зазнало багато горя та руйнувань з боку «москалів». Більша частина всього цього прийшлася на період Другої світової війни.
Звісно я не могла не поцікавитися на кшталт відношення до Бандери. Місцеві кажуть, що для них він дійсно є героєм, який боровся однаково з німцями та радянською владою. Але ніхто з тих, з ким я спілкувалася, не наполягав на тому, що цей героїзм вони хотіли розповсюдити до нас – на Схід України.
Ще одним здивуванням для мене стала окрошка, яку готують в одному з місцевих ресторанів. Здавалося б, це не типова страва для цієї місцевості, але смачнішої я жодного разу не куштувала.
А найзахопленішим особисто для мене стала місцева природа. Я вперше побачила Карпати та гірські річки. Це неймовірно й настільки відрізняється від краєвидів Донеччини, що хоча б раз у житті варто сюди приїхати. Сумно тільки, що знайомство це сталося за таких обставин.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”
