Луцьк – компактне місто, яке зберегло свою історію, але не забуває осучаснюватись. Він поєднує в собі середньовічну атмосферу та ритм сучасного європейського міста. Також Луцьк славиться своїми знаменитими вихідцями. Це рідне місто легендарного співака Василя Зінкевича, письменниці Оксани Забужко і футболіста Анатолія Тимощука.
Дорогою до Луцька ми спостерігали за західноукраїнськими селами та райцентрами. Ще у своїй книзі «Україна – не Росія» Леонід Кучма писав, що найбідніша хата на заході країни виглядає краще, ніж багата на сході. Повністю підтверджую ці слова експрезидента. На Волині все чисто, красиво та з цегли.
Та й взагалі місто Луцьк, яке було для мене «десь там Шацькі озера та Замок Любарта», «десь тут поблизу народилась Леся Українка» і «десь звідти Monatyk», за декілька днів стало хорошим товаришем.
Це дуже чудове місто. Історичний центр невеликий, але красивий, спокійний, скрізь прибрано і квіти на кожній клумбі. Особливо гарне Старе місто. Прогулюючись його вуличками, можна відчути атмосферу минулих століть та уявити, як цими дорогами ходили лицарі Луцького замку.
У Луцьку дуже впадає в очі мінливість погоди. Тут до обіду може бути сонячно, о другій половині піти дощ, який буде лити, ніби не планує закінчуватись ніколи. А потім знову може очікувати теплий вечір
Є у Луцьку і традиційна для українських міст інсталяція “Я люблю Луцьк”. Тут вона знаходиться у самісінькому центрі. Родзинкою першої прогулянки стала неабияка кількість голубів на площах і вулицях. Така атмосфера трошки нагадує Краматорськ, де у мирний час, щоб погодувати голубів, збиралась велика кількість людей.
Особливістю міста є бруківка трилінка. Вона збережена на деяких центральних вулицях міста і надає їм неповторного колориту.
Щодо вулиць, найбільше мене привабила вулиця ім. Лесі Українки. На вигляд це справжній європейський проспект з магазинчиками та бутиками.
Взагалі українській поетесі в Луцьку присвячено багато чого. Наприклад, у центрі знаходиться пам’ятник Лесі Українці. Загалом у місті 3 пам’ятники поетесі – це український рекорд. Нікуди не подітися і від скульптур пов’язаних із творчістю Лариси Косач. Наприклад, є у Луцьку й Мавка із «Лісової пісні».
Зацікавила мене й аптека-музей, яка об’єднує в собі торгову крамницю і виставковий зал. Біля вітрин з сучасними ліками можна побачити старовинні касові апарати, мензурки, колби, телефон, ваги та інші предмети фармацевтичного побуту.
Дуже сподобався “Парад планет” – це сонячний годинник, що показує місцевий час. А також пам’ятник солісту групи «Скрябін» Андрію Кузьменку, який у 2015 році загинув в автокатастрофі.
Уваги потребує й дубовий пам’ятник свині, яка тримає чималий шматок сала біля пивного клубу “Майдан”. Місцеві розповідають, що у свій час він був символом фестивалю сала, але зараз про тваринку трохи забули.
Тим, хто полюбляє тварин справжніх раджу відвідати Луцький зоопарк. Він має відносно невелику територію, але тут є на що подивитися. Всього зоопарк налічує близько 150 різних видів тварин і птахів. У літню пору він перетворюється на своєрідний ботанічний сад. На його території можна побачити велику кількість різних квітів і рослин. Крім того, тут можна відпочити на лавках та перекусити в затишних альтанках.
У Центральному парку імені Лесі Українки знаходиться «Луцька Венеція», де можна замовити прогулянку річкою Стир. Прогулянка відбувається на човнах, які нагадують венеціанські гондоли.
Кулінарною особливістю міста, за словами лучан є десерт «Моє серденько». Історія цього смаколика вкрай цікава. Далекого 1662 року луцький підписок, який в часі канцелярської служби сумував за коханою, намалював на аркушах гродської книги побачення з нею. Біля голови коханої парубок залишив напис «moieserdenko». Це і надихнуло на створення десерту.
А ще у Луцьку знаходиться найдовший будинок у світі. Його довжина сягає 1750 метрів, а враховуючи відростки – цілих 3029 метрів. Будинок має 15 тисяч вікон, 170 під’їздів та майже 3 тисячі квартир. Трикілометрова споруда за довжиною поступається лише Великій китайській стіні. Подейкують, що навіть нові мешканці будинку блукають у пошуках свого під’їзду.
У місті є чимало цікавих графіті, біля яких аж кортить зробити фото. Низку малюнків художників можна побачити на вулиці Лесі Українки, на стіні Інституту мистецтв Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, що на вулиці Ковельській, біля спортивно-розважального комплексу “AdrenalinCity, на проспекті Волі, біля ЦУМу.
Стосовно інформативності в пошуку туристичних місць – то для гостей міста встановлено зручні вказівники. Знайти все не складно. Було б бажання і час.
Луцьк – це, перш за все, архітектура. Прогулюючись старим містом можна побачити багато будівель із красивої жовтої цегли. Це зазвичай єврейські будівлі, виготовлені з будматеріалу заводу Луцького юдея. Цегла дуже якісна і на ній ніяких слідів часу вже понад 100 років.
Однією з визначних пам’яток Луцька є будинок скульптора Миколи Голованя. Він був одним з головних скульпторів області, роботи його авторства прикрашають не одне місто. Будинок нагадує «Будинок із химерами» у Києві. Є в ньому щось, що притягує і відлякує одночасно. На жаль, сам Микола Головать помер 1 лютого минулого року, але як кажуть лучани, які були особисто знайомі з ним, понад 40 років тому майстер почав будувати собі будинок і так захопився, що створив витвір мистецтва. Зараз на будівлі та у дворі знаходиться близько 500 найцікавіших скульптур.
Головна пам’ятка Луцька – Замок Любарта. Чим багатший українець, тим частіше він бачить його. Бо зображення Замку знаходиться на 200-гривневій купюрі.
Замок збудували ще у 13-14 століттях. Він був основою середньовічного міста. Зараз, завдяки реконструкціям, замок має дуже доглянутий вигляд. Колись тут навіть пропонували влаштувати кумедний атракціон – для того, щоб знову повернуться до Луцька, туристи мали кинути з вежі 200-гривневу купюру із зображенням замку. Але ідея не прижилася.
Замок Любарта складається з трьох веж: Стирова, Владина і В’їздна. Згідно з теорією, ці вежі символізують віру, надію і любов. Також існує теорія, що вежі є символом Триєдиного Бога — Отця, Сина і Святого Духа.
На території Луцького замку є два музеї. Один з них – Музей книги. Тут можна побачити старовинні друкарські верстати та книги, надруковані у 17–20 століттях. Гордістю музейної колекції є Службове Євангеліє, надруковане у Львові в 1644 році, і «Требник» Петра Могили, виданий у 1646 році.
Ще один музей, який ви знайдете на території замку Любарта – Музей дзвонів. Це єдиний подібний музей в Україні. Він розташовується у дерев’яній Владичій вежі 15 століття. У 60-х роках минулого століття саме тут зберігалися дзвони із закритих храмів.
Обов’язково обійдіть замок з усіх боків. Так ви зможете побачити його з різних ракурсів, зробити багато гарних фотографій, і навіть знайти на стінах «вітання з минулого» — старовинні написи, датовані різними століттями. І обов’язково підніміться на Вїздну вежу. З неї відкривається захопливий вид на місто.
Неподалік від замку є кав’ярня, де колоритний власник варить неймовірно смачну каву. З’ясувалось, що цей заклад знаходиться у тому самому будинку, де колись жила родина Лесі Українки. Зараз у цій же будівлі працює музей «Лесина кімната».
Ще одна велична споруда міста – Лютеранська кірха. Це згадка про німецьку колонізацію Волині в 19-20 століттях. Церква побудована в неоготичному стилі. Раніше це було головне місце лютеранської громади. Якщо обійти церкву по кругу, можна побачити безліч цікавих деталей.
У Музеї технічного прогресу буде цікаво і дорослим, і дітям. Тут ви побачите пристосування різних століть: від старих рахівничок до сучасних роботів. Також у музеї можна подивитися на танець роботів, керувати роботами-боксерами та дронами, влаштувати битву танків на дистанційному управлінні та ще багато іншого.
Особливо мені сподобалось прогулюватися нічним Луцьком, тільки тоді місто ніби відчиняє двері у прадавню історію, коли майже не помічаєш новобудов, а бачиш тільки кремезні споруди, які стоять вже тисячоліттями. Звичайно, в інших українських містах є теж місця, які западають в душу. Але Луцьк зачаровує своєю гармонією духовності, яку ніяк не хочеться відпускати.
А ще для мене Луцьк – місто світлооких людей і чорних котів. В місті навіть конкурси та паради чорних котів проводять. А стільки світлооких людей я більш ніде не бачив. І всі вони лучани. У нас на Донеччині більше розповсюджені темні очі й чорні брови.
Враженнями від життя в Луцьку з нами також поділилась сєвєродончанка Ірина Рожанська, яка евакуювалась в місто після початку повномасштабного вторгнення.
“Вибір на Луцьк пав тому, що тут мешкають родичі. До цього я чула, що це місто дуже схоже на Сєвєродонецьк: невелике, тихе по мірках обласного центру. Загалом Луцьк мені дуже сподобався. Це молодіжне місто, в якому є багато вищих навчальних закладів.
Луцьк – дуже прогресивне місто, в громадському транспорті тут розраховуються картками, а не грошима, є спеціальні електронні квитки. Місто дуже зручне, можна сказати орієнтоване на людей. Наприклад, коли я ходила до соцзахисту оформлювати довідку ВПО, зробила це буквально за 10-15 хвилин, у порівнянні зі знайомими, які в інших містах записувались в черги та довго чекали. Робота була дуже гарно організована, робітник соцслужби пояснював куди пройти та що з собою мати, все розповідав, пояснював. Навіть у суботу та неділю працювали, щоб полегшити людям життя.
Лучани дуже релігійні люди. Це загалом у всій західній частині України так. Це дуже відкриті люди, принаймні особисто на моєму шляху були саме такі містяни. Луцьк дуже патріотичне місто, але не таке радикальне як Львівщина. Тут раді абсолютно всім, незалежно від віри, нації чи мови. Коли я декілька разів була тут до повномасштабного вторгнення часто чула на вулицях російську мову й ніхто не робив зауважень. Тут більшість цінують особисті якості людини.
Місць для прогулянок у Луцьку багато. Є багато затишних кав’ярень, старих будівель, є Замок Любарта.
Зі своїми дітьми дуже люблю ходити до парку в центрі міста. Там багато охайних клумб та дерев, невеликий зоопарк.
Як і Сєвєродонецьк, місто можна пройти пішки. Але взагалі атмосфера Луцька відрізняється від мого рідного міста. Наприклад, в старій частині є вулиці вимощені бруківкою, для Сєвєродонецька це було б незвично. Але є спальні районі, які нагадують квартали нашого міста.
А ще в Луцьку мене дуже здивувало, що тут сонце встає та заходить набагато пізніше ніж у нас.
У мене є бажання повернутись додому та відбудовувати рідне місто. Але все залежить від того, коли Сєвєродонецьк визволяти та у якому стані він буде. Ми розуміємо зусилля хлопців зберегти наші міста, але і розуміємо з ким воюємо і що вони роблять, коли виходять з окупованих міст. Я вірю, що доля Сєвєродонецька не буде така ж сама, як Бахмуту, і нам буде куди повертатись та що відбудовувати”, – розповідає Ірина.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”
