В Полтаві ми опинилися в кінці березня 2022. Це рішення далося нам дуже тяжко. Ми, як й усі мешканці Донбасу, переживши досвід 2014, думали, що бойові дії будуть недовго, як то казав Арестович 2-3 тижні. Останньою краплею стало те, що біля дому, де ми мешкали в Краматорську, пролунав вибух. Це був оглушливий гул, від якого тряслися руки та ноги ще кілька годин. Якщо раніше ми чули вибухи відносно далеко, то цей звук був зовсім поряд, від ударної хвилі в нас, навіть, покосився балкон. В той день ми вперше на власні очі побачили наслідки російських обстрілів.
Ми вирішили їхати хоча б кудись, бо вже просто не витримували ритму життя від сирени до сирени. Найближчим доступним варіантом здалася Полтава.
Перший тиждень ходили тільки по мікрорайону, де орендували житло. Раділи наявності їжі в супермаркетах та невеликим чергам на банкомати, бо на той момент в краматорських магазинах майже нічого не було. Я був дуже здивований побачити багато людей, які просто гуляють, спокійно переходять дорогу, гарно одягаються. У Полтаві життя тривало.
Я бачив молодь, яка сиділа на лавці, спокійно слухала музику та спілкувалася. На той момент я майже місяць не слухав музику та не дивився фільми. Весь цей час життя в Краматорську цілодобово у нас працював тільки національний марафон новин. Дуже боялися не почути вибух і не встигнути втекти до коридору.
Також на майданчиках гуляли мами з дітьми, на контрасті побаченого мені навіть не вірилося, що на Донеччині зараз зовсім інша ситуація. У Полтаві все було інакше, у людей кипіло життя, коли в Краматорську немов вже місяць було 24 лютого. Але потім ми почали звикати до нового міста, виходити на прогулянки.
Полтава – це не про мегаполіс, це коли шлях з будь-якої точки міста до центру займає лічені хвилини. Мені дуже сподобався центр міста: красиво та яскраво, а центральна вулиця Соборності схожа на Дерибасівську в Одесі.
Також деякі вулиці дуже нагадували Краматорськ. За лічені дні центр ми обійшли вздовж і впоперек. Від «круга» (таку назву почули від місцевих), до оглядового майданчика та Білої Альтанки.
Навесні ми бачили як зеленіє місто. Через кожні 500 метрів тут сквери, парки чи алеї. Тут що не парк, то сад. І вздовж доріг можна запросто побачити сакури, тамариски та інші екзотичні дерева. Це додає місту доброзичливості, відкритості та, у гарному сенсі, провінційності. В Полтаві взагалі склалося враження, що всі один одного знають.
Ритм життя в Полтаві схожий, за моїми відчуттями, на курортне місто. Полтавці взагалі нікуди не спішать, насолоджуються містом, відпочивають у парках.
Ще одна родзинка Полтави – це її архітектура та історія. Корпусний парк і 8 вулиць, які відходять від нього, нагадують сонце з променями. Звідси й назва – Кругла площа. Саме з цього місця я раджу знайомитись з Полтавою, адже кожна алея, яка розходиться від центру площі веде до якоїсь визначної пам’ятки.
На самій Площі знаходиться Монумент Слави, або як його називають самі полтавці, Орел. Це 10-метрова колона на постаменті, а на ній позолочений орел з розмахом крил у 3 метри. Це і є самісенький центр Полтави.
Вразила мене Біла Альтанка, або Ротонда Дружби Народів. Тут можна помилуватися захопливою панорамою Полтави та околиць. З Білої Альтанки побачити річку Ворскла та мікрорайони міста майже з висоти пташиного польоту. Це місце особливе, адже крім пейзажних краєвидів, сама ротонда нагадує підкову, яка ніби закликає щастя для всіх присутніх. Особливо камерно тут ввечері. Біля Альтанки насолоджуються зоряним небом закохані пари під звуки саксофона вуличних музикантів, а ніжне підсвічування ротонди надає цьому місцю чарівний шарм.
Любителям містики треба відвідати замок Річарда у стилі раннього романтичного модерну. Це одна з найстаріших будівель Полтави. За словами полтавців, у XIX столітті у цій будівлі процвітав готель, у якому на кілька місяців зупинився дивний чоловік у довгому чорному пальті. Це був чаклун, який раптово захворів. Він не міг померти, а лікарі ніяк не могли поставити діагноз. Чаклун корчився в ліжку від болю, просив смерті. Раптом його служниця відчинила вікно, і чоловік тут же пішов в краще життя, а його тіло застигло в моторошній позі. Відтоді з будинком коїлося щось не те.
Але насправді колись це був дохідний дім адвоката Перцовича. Це будинок, де він мешкав сам та здавав решту квартир іншим людям. Будинок на той час вважався одним із найбільш комфортабельних і був найвищим будинком Полтави.
Шанувальникам української літератури сподобається хата, де жив Іван Котляревський. Це один із найбільш відвідуваних музеїв міста. У 6 залах представлено історію з понад 5 тисячами експонатів. Також на території комплексу є можливість оглянути комору, повітку і криницю, аби ближче ознайомитися з епохою відомого українця.
А ще в Полтаві навчався Микола Гоголь, щоправда, тільки один рік, а потім вступив до славнозвісного ліцею братів Безбородьків. А от його батько – Василь Гоголь-Яновський дружив з Котляревським – і приїздив до Полтави на прем’єри його знаменитих п’єс – «Наталка-Полтавка» і «Москаль-Чарівник». Адже Котляревський ще був директором Полтавського театру на громадських засадах. І писав для нього п’єси українською мовою. До речі, сам театр названо на честь Миколи Гоголя.
Є в Полтаві й декілька пам’ятників відомому письменнику та меморіальна дошка на приміщенні, де той навчався. Колись у Полтаві, за словами місцевих, між театром і пам’ятником був, навіть, магазин «Гоголівський». Зараз на його місці книгарня, де можна купити книжечку Миколи Васильовича та дізнатися більше про його творчість.
Відомим символом Полтави є галушки. Тому у центрі є безліч закладів, де коронною стравою є саме полтавські галушки, можна навіть потрапити на кулінарний майстер-клас з їх виготовлення. Але тепер в полтавських ресторанчиках цілком мирно уживаються українські страви разом з грузинськими та італійськими. А ось суші та роли в полтавських ресторанах майже не роблять, а спеціалізовані заклади азійської кухні можна перерахувати на пальцях однієї руки. Натомість навалом суші в супермаркетах, тут справді великий вибір на будь-який смак.
Також у місті є пам’ятник Галушці. Місцеві зауважують, що всі, хто побуває поряд, доторкнеться до 12 бетонних галушок матиме справжній достаток та добробут у родині. Пам’ятник галушці, як страві-візитівці, відкрили в Полтаві у 2006 році з нагоди дня народження Миколи Гоголя, до речі відомого не тільки письменницьким, але й кулінарним талантом. І саме завдяки йому кругленькі шматочки тіста зі сметаною, шкварками та іншими «соусами» набули популярності у світі.
В Полтаві не дуже багато муралів, але з тих, що мене вразив – «Дівчинка з квітами». Чорно-біла картина, на якій дівчинка тримає у руках квіти, а зі сторони підлітає птаха – виглядає досить реалістично і не вступає місцем муралам великих світових мегаполісів. Автор малюнка створив його на волонтерських засадах, в подарунок жителям міста.
Статус столиці стоматології Полтава впевнено тримає вже не одне десятиріччя. До речі, тут не тільки готують класних дантистів для більш ніж 40 країн світу, але й лікують за кращими міжнародними стандартами. Ціни тут також тішать. Я лікував тут зуби та був здивований цінами, які були значно менше, ніж в Краматорську.
З мінусів Полтави хочу відмітити маленьку кількість лавок, урн та нестачу відкритих спортивних майданчиків. В місті їх дуже мало, а ті що є зайняли собачники. Тому будь-яка вечірня пробіжка в Полтаві проходить під звуки песиків, що гавкають та біжать під ноги.
За час перебування у Полтаві помітив, що у місцевих є глибока повага до своїх традицій і культурної спадщини. Вони дбайливо зберігають свої народні звичаї, танці, пісні та ремесла, втілюючи їх у своєму повсякденному житті.
Говір полтавців відомий далеко за межами області. В їхній мові звучать українські слова в перемішку з російськими, або навпаки. Це так званий “полтавський суржик”, якого місцеві жителі зовсім не соромляться.
В Полтаві проводиться багато різноманітних заходів: від футбольних матчів від зірок Ліги Сміху до благодійних концертів відомих українських гуртів. Переселенці також залюбки відвідують культурні заходи, концерти, вуличні атракції тощо. У Полтаві теж чимало музикантів-аматорів, які виконують патріотичні пісні на кожному кроці й підіймають моральний дух українців.
В цьому місті дуже відчутний дух волонтерства, а вулиці прикрашені синьо-жовтими стрічками, та символами України.
Щодо цегли. Тут з неї побудовано все: від хвилястого паркану до шикарних вілл. Навіть сучасні багатоповерхові споруди, зовні скляно-мінімалістичні, мають цегляне нутро.
Враженнями від життя в Полтаві зі мною також поділилася краматорка Дар’я Бабіч. Ось, що вона розповіла:
“Спочатку ми планували евакуюватися до Сумської області, але у Полтаві мешкають родичі чоловіка. Вони запропонували залишитись тут. З житлом спочатку були проблеми, бо на одну квартиру було багато охочих. Ціни на квартиру теж були чималі, до того ж сім’я у нас велика, тому житло потрібне відповідне. Влітку ціни на квартири стали меншими та ми орендували житло.
Полтава, на мій погляд, дуже компактне затишне місто, люди тут теж добрі. З булінгом чи утиском ми ніколи тут не стикалися, всі люди доброзичливі, допомагають один одному. Навіть місце нам залишають на парковці, бо ми маємо два автомобілі.
У Полтаві немає автомобільних пробок, та й взагалі проблем, щоб дістатися з однієї частини до міста до іншої. Взагалі у місті дуже неспішний ритм життя.
Полтава надихнула нас на більш поглиблене вивчення української мови, у мене мати навіть на курси пішла. Перший час їй було важко перейти на українську мову, а зараз вже говорить вільно.
У Полтаві багато стоматологічних кабінетів, де лікують за доступні ціни. Синові взагалі зуби лікували безплатно.
Розповім історію. Влаштувалася я на роботу в місцеву продуктову крамничку. Це було наприкінці серпня. А з початку вересня запровадили місцевий закон про те, що не можна продавати слабоалкогольні та алкогольні напої з 12 до 18 вечора. Я забула про це і продала алкоголь підставній особі, а виявилося це була перевірка поліції. Мене запросили на круглий стіл, де розглядалися справи адміністративних правопорушників. Я пояснила ситуацію, розповіла, що розгубилася, що переселенка і хотіла заробити грошей, і місцева влада допомогла мені уникнути штрафу у 8500 гривень. Правда, потім я більше не працювала в магазині, зрозуміла, що важко мені у сфері торгівлі без досвіду.
З того, що не подобається, можу відзначити якість доріг. У нас у Краматорську дороги ремонтують постійно, навіть зараз, коли місто вважається прифронтовим. У Полтаві скрізь ями, їх просто засипають і все.
Взагалі я часто помічаю, що деякі будинки перебувають у занедбаному стані: фасади старих історичних будівель обсипаються, вони не реконструюються. У поганому стані та атракційні у центральному парку “Перемога” та сам парк. Але зараз дуже багато покращень вносять у місто харків’яни, яких тут багато.
Пам’ятаю, як у Краматорську ми подавали заяву на участь у проєкті з доброустрою середовища та міська влада виділяла гроші на це. У Полтаві про таку програму взагалі не знають. У Краматорську, якщо якась проблема у місті, її намагаються швидко ліквідувати. У Полтаві все дуже довго й складно.
А ще в Полтаві я помітила: люди тут взагалі не розуміють, що таке війна. Це, звичайно, добре. У Полтаві тихо та спокійно, і за час війни було лише кілька прильотів. Але розуміння часто я не бачу. Наприклад, молодь може голосно увімкнути російську музику. Торік я здивувалась новині про те, що Полтава готується до відкриття аквапарку. А це був травень, розпал війни. Трохи мені було незрозуміло як це коли в одній частині України гинуть люди, в іншій веселяться. Я принципово і зараз туди не їжджу, хоча син був би радий. Ми ходимо з ним просто гуляти до парку”
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”
