Відтепер у Краматорську провулок Ангарський носить ім’я Павла Вірського
Павло Вірський – видатний український хореограф. Він розробив майбутню концепцію постановки українського народного танцю на сцені, кардинально змінивши уявлення про цей вид мистецтва. Окрім того, заснував школу, де навчалися танцюристи. Нині – Національний академічний ансамбль народного танцю України. Де б не виступав ансамбль знаменитого балетмейстера, завжди гордо звучало “Ми – з України!”.
Павло Павлович народився 25 лютого 1905 року в Одесі. Вірські мали дворянське походження. Дід займався банківською справою, бабуся – випускниця інституту шляхетних панянок. Батько був інженером. У родині всі сподівалися, що Павлусь піде батьківською стежкою, готували його до вступу за кордон. Спочатку малого відправили до престижної Рішельєвської гімназії, але вже там стало зрозумілим, що ні математика, ні фізика не приваблюють гімназиста, а ось музика просто заворожувала. Щонеділі родина відвідувала оперу, тоді хлопчина й вирішив присвятити себе мистецтву.
Коли хлопцеві виповнилося 12 – вибухнула революція, яка змінила все життя Вірських. Щоб не померти з голоду батько з дідом ходили до моря, вимочували у воді канати, а потім сушили, щоб збирати сіль і продавати. На вторгований гріш жили. Павло працював на будівництві сторожем. Коли життя стало більш-менш стабільним хлопець закінчив навчання. У 1923-му вступив до Одеського музично-драматичного училища, продовжив науку в Московському театральному технікумі. Віртуоз танцювальних па прийшов на балет не в 6 років, а після 18.
Ніхто тоді не вірив, що хлопець зможе досягти вершин, а він попри все зумів. Ще в студентські роки мріяв оживити народний академічний танок театральним дійством. Для випускної роботи придумав сценку з п’яним матросом. За лаштунками заліз на двометрову драбину і, коли зазвучала музика, вивалився прямісінько до публіки. Зал зайшовся сміхом. Така реакція залу надихнула молодого танцівника виступати з цим номером у розважальних клубах. За один свій виступ йому платили 25 рублів. Для нього це були величезні гроші.
По закінченню технікуму повернувся в Одесу й став працювати в оперному театрі. Разом із Болотовим. Двоє талановитих митців органічно доповнювали один одного. Болотов займався постановкою, Вірський наповнював спектаклі яскравими, пластичними рухами.
У 1934 році двоє товаришів керували балетною трупою в Дніпрі. Вистави мали шалений успіх. Глядачам презентували “Декамерона”. Вірський віртуозно виконує свої партії. Але це все лише початок у творчості Павла.
Із 1955 року Вірський став художнім керівником Державного ансамблю танцю УРСР. У роботі балетмейстер був дуже вимогливим.
Окрім того, Вірський заснував Національний академічний ансамбль народного танцю України. Ансамбль із гастролями об’їздив чимало країн. Французькі газети писали: “Ця навала українських козаків зводить парижан із розуму”.
Сальвадор Далі кликав Павла Павловича на гостини, Мао Цзедун запросив ансамбль на гастролі в Китай. Павло Вірський своїми аншлаговими гастролями на всю планету заявив: “Ми – з України!”
За роки роботи в ансамблі Вірський поставив понад 100 номерів. Вони вражали глядача своєю яскравістю, проникливістю, ліричністю. Найвідоміші з них: “Чумацькі радощі”, “Гопак”, “Запорожці”, “Ляльки”, “Повзунець”, “Шевчики” й нині не втратили своєї актуальності. А “Гопак” став візитівкою ансамблю, який зриває овації в найкращих залах світу.
В останні роки життя, для розширення географії концертних програм Вірський співпрацював із видатними балетмейстерами з різних куточків України. Найкращим виявився творчий дует із балетмейстеркою Закарпатського ансамблю Кларою Балог, їхня постановка “Березнянка” підкорив глядачів.
Помер Павло Павлович 5 липня 1975 року. За два роки по смерті видатного балетмейстера створений ним ансамбль став називатися його іменем. 21 лютого 2005 року Національний банк України в серії “Видатні особистості України” випустив пам’ятну монету на честь 100-річчя від дня народження хореографа.
