Редакція “PRO100MEDIA” продовжує розповідати про людей, на честь яких називають вулиці. У рамках деколонізації та дерусифікації у місті перейменовано 308 вулиць, провулків та міський парк. Далі розкажемо про вулицю Новоросійську, яка відтепер носитиме ім’я Федора Руденка.
Федір Степанович був референтом товариства “Просвіта” під час окупації міста фашистами. Вчитель української мови пройшов концтабір окупантів та був засуджений радянською владою. Після років неволі, у його вчинках так і не знайшли зради Батьківщині.
Федір Руденко народився 14 січня 1920 року на Слобожанщині – у селі Святошино Петрівського району, що на Харківщині. Навесні 1932 року переїхав до Краматорська. Жив декілька місяців разом з родиною старшого брата.
Згодом брат отримав кімнату у бараці біля села Красний Кут. Федір переїхав разом з ним. Тут він пішов до неповної середньої школи, де навчання було українською мовою. Тут він закохався в українське слово.
У 1935 році Руденко отримав свідоцтво про семирічне навчання. Він був серед восьми кращих учнів, які отримали рекомендації на продовження навчання у Слов’янській педшколі.
Диплом отримав 1 липня, а уже 10 серпня 1938 року обласний відділ освіти призначив його на посаду вчителя 1-4 класів початкової школи у Павлограді. За місцем розподілу він відпрацював 2 роки. Федорові подобалась музика та пісні. Він намагався прищепити любов до музичного мистецтва дітям – керував шкільним хором, створеним на базі цієї школи.
Читати також: Тризуб у Краматорську – невідомі сторінки історії
У 1939 році Федір Степанович став студентом Сталінського державного педагогічного інституту. Вступив на заочний факультет української мови та літератури. Встиг закінчити усього два курси, бо почалася кривава війна.
У 1940 році його перевели на роботу у Краматорський район, а точніше у школу №2, розташовану у селищі Петрівка.
Федір Руденко був призначений завучем початкової школи у селищі “Станкострой”.
Коли почалася війна Федір не був призваний до армії, бо мав проблеми із зором. Тож вирішив евакуюватися, бо фашисти наступали.
З Краматорська на евакопотязі він поїхав до Харкова. Однак за Лозовою, на станції Беляївка, на їхній ешелон, німецька авіація скинула бомбу. Федір вижив і пішов у рідне село Святошино. На шляху додому він потрапив до німців і опинився у тимчасовому таборі для полоненних. Врятуватися йому допомогла сестра вітчима. Після чого він повернувся у Краматорськ.
У місті йому запропонували роботу – викладати українську мову у фабрично-заводському училищі при Старокраматорському машинобудівному заводі. Гроші були потрібні, щоб вижити, тож Федір погодився. Незабаром учбовий заклад ліквідували і Руденко знову залишився без роботи.
Однак саме тут сталася доленосна зустріч, яка змінила все життя. Вчитель познайомився з Данилом Гіллякою. До війни чоловік працював інженером Новокраматорського машинобудівного заводу. Втім під час окупації займав посаду в одній з місцевих управ.
На початку 1942 року Данило Максимович очолював міську громадську організацію “Просвіта”. Він запропонував Федору стати референтом організації.
За короткий проміжок часу “Просвіта” стала дуже популярною. Навіть був створений при товаристві театральний гурток з членів клубу та хор, який виконував українські пісні. При “Просвіті” працювали курси німецької мови, завідувачем яких був Федір Степанович Руденко.
Творчими колективами “Просвіти” керував пан Підгорний, кожен артист театрального гуртка отримував довідку, що його примусово не відправлять на роботу до Німеччини. Це була мотивація для молоді (особливо жінок). Загалом членами організації були понад 120 краматорців.
Товариство “Просвіта” організовувало лекції з історії України.
Одного разу з заходу країни до Краматорська приїхала дівчина, вона була делегована сюди по лінії товариства “Просвіта”. Незнайомка привезла до міста листівки з закликами – “Смерть Гітлеру”, “Смерть Сталіну”! Гостя звернулась до референта з пропозицією розповсюдити ці листівки. Руденко відмовився. Він побоювався, що німці дізнаються, закриють організацію, арештують керівника та активістів. Дівчина пішла.
Втім наступного дня листівки з’явились у різних куточках міста. Про це Руденку повідомив сам Гілляка. Керівник наказав референту терміново знищити списки членів організації, він так і зробив. Події розгорталися у листопаді-грудні 1942 року.
Вже наступного ранку у будинку Руденка був обшук. Без допитів Федіра заарештували за розповсюдження оунівської літератури та етапували у концлагер. Тоді він знаходився у Донецьку. Через 3 місяці референта “Просвіти” звільнили. Окупанти так відплатили за віданність рідній мові.
Федір Руденко повернувся у Краматорськ. “Просвіти” більше не існувало, активістів відправили до Німеччини. Федір пережив роки окупації і дочекався звільнення міста.
15 лютого 1944 року до нього прийшли співробітники НКВС. Федіра тішила думка, що спалив списки членів організації, таким чином звільнив колишніх просвітян від допитів гестапо і НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР).
Після звільнення міста Червоною армією, воєнний трибунал засудив Руденка за те, що він вступив до контрреволюційної націоналістичної організації “Просвіта”, провадив “антирадянську агітацію”.
25 вересня 1944 року Федір Руденко був засуджений воєнним трибуналом, міра покарання – заслання на каторожні роботи на 20 років, з подальшим ураженням у правах на п`ять років, з конфіскацією майна.
24 грудня того ж року вирок був змінений, дії Руденка перекваліфікували на ст.54-I “а” і ст. 54-10 – зрада Батьківщини та антирадянська агітація”. Міру покарання знизили до 10 років. В іншому вирок залишився без змін.
Федора Руденка звільнили 26 листопада 1955 року. У місцях позбавлення волі він пробув 10 років, 11 місяців і 24 дні. Згодом отримав довідку про реабілітацію. У документі написано: “Жодних доказів у зраді Батьківщини та антирадянській діяльності немає”.
До Краматорська Федір Руденко повернувся у 1956 році. Спочатку влаштувався автослюсарем. З 1981 року працював у системі автотранспорту міста.
Федір був одружений, дітей у родині не було. Він знаходив втіху на пасіці – доглядав за бджолами.
Помер Федір Руденко 15 березня 2010 року.
