Нещодавно у Краматорську було прийнято рішення перейменувати 307 вулиць. Ці зміни мають велике значення для міста та його мешканців, тому ми продовжуємо спеціальний проєкт на нашому сайті.
Відтепер вулиця Бородіно носить ім’я Левка Лук’яненка
ЛУК’ЯНЕНКО Левко Григорович – правозахисник, український політичний та громадський діяч, письменник, борець за незалежність України у XX сторіччі, а також голова Асоціації дослідників голодоморів України.
26 років політик провів у в’язницях, але все одно продовжував боротися за незалежну Україну.
Народився Левко Лук’яненко 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка, що Чернігівщині. Що цікаво, саме цього дня за 63 роки його улюблена Україна проголосить таку довгоочікувану Незалежність, а автором “Акту проголошення незалежності України” був саме наш герой.
Наприкінці 1944 року, коли юнаку минуло 16, його рекрутували в ряди Радянської армії. Служив в Австрії та на Кавказі.
1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. Після закінчення університету з 1958 працював штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, з 1959 – працівником адвокатури Глинянського району Львівської області. Там він створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, в якій виступав за конституційне відокремлення України від СРСР.
У 1961 його виключили з КПРС і засудили до розстрілу за антирадянську агітацію і пропаганду. Однак вирок замінили тюремним ув’язненням терміном на 15 років.
У 1976 дисидент вийшов на свободу і став одним із засновників Української гельсінської групи. Вже у 1977 році його знову заарештували і засудили до 10 років в’язниці і 5 років заслання. Левко Лук’яненко вийшов на свободу через 11 років – у 1988 році. Тобто 26 років свого життя він провів в ув’язненні.
З кінця 80-х років Левко Лук’яненко почав літературну кар’єру. За життя він написав багато книжок, а в 2016 році навіть отримав Шевченківську премію за 13-томну книгу Шлях до відродження, яку писав 27 років.
Найвідомішою роботою початку 90-х стала книжка Сповідь у камері смертників, в якій він змалював свою боротьбу за незалежність України.
Показово, що хоч він і провів кілька місяців у камері смертників, сам підтримував смертну кару в незалежній Україні.
Левко Лук’яненко був нагороджений Орденом свободи, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007 рік), почесною відзнакою президента України (1992).
19 квітня 2005 йому було присуджено звання Героя України – за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної української держави.
У 2016 році Петро Порошенко вручив Левку Лук’яненку Національну премію України імені Тараса Шевченка.
7 липня 2018 року Левко Лук’яненко потрапив до реанімації клінічної лікарні з інсультом та запаленням легень. Пізніше того ж дня Левко Лук’яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту.
