Краматорськ подарував країні багато талановитих людей, які зробили вагомий внесок у кінематограф і прославили наше місто. Серед них актори, режисери та продюсери, чиї імена знають далеко за межами України. У цій статті ми розповідаємо про відомих краматорців, які залишили свій слід у кіноіндустрії. Однак, свідомо вирішили не згадувати тих, хто сьогодні активно підтримує агресію Росії або працює в країні-агресорі, адже їхній вибір суперечить цінностям нашої країни.
Леонід Биков
Талановитий актор, улюбленець мільйонів глядачів.
Сім’я Бикових переїхала до Краматорська з села Знаменське (зараз в складі смт Черкаське) у 1930-му році. Під час Другої світової війни Леонід разом з батьками евакуювався до Барнаула, а на початку 1944 року Бикови повернулися додому. У 1947-му році Леонід отримав атестат та поїхав до Харкова опановувати акторську майстерність. Ще навчаючись в інституті, актор-початківець виходив на сцену Харківського театру імені Тараса Шевченка, а після закінчення вишу в 1951 році його було прийнято в трупу театру.
Глядачі добре пам’ятають Петю Мокіна з “Приборкувачки Тигрів”, Максима Перепелицю – доброго та веселого хлопця, моряка-підводника Альошу Акішина з картини “Добровольці”. І, звичайно, всі ми любимо і пам’ятаємо картину «В бій йдуть лише «старі» і майстерно зіграного Леонідом Биковим гвардії капітана Титаренка. Саме цей фільм став тріумфом Леоніда Бикова як актора та режисера, розкривши всю багатогранність його таланту. В цій картині Биков розповів реальні історії солдатів, своїх знайомих або близьких людей.
У 1978 році Леонід Биков вирішив зняти фільм «Прибулець. Але 1 квітня 1979 року Леонід Биков загинув у автомобільній катастрофі.
Гумор та іронія, якими наділені його герої, були притаманні й самому актору, тому навіть режисуючи власний похорон, Биков якось написав: “Ніяких оркестрів, будинків кіно та надгробних промов, а то встану і піду.
Мая Булгакова
Батьківщина актриси – село Буки Київської області. Дитинство У 1941 році, рятуючись від фашистів, сім’я Булгакових приїхала до Краматорська. Тут жила тітка Маї, яка тоді працювала на Старокраматорському заводі імені Серго Орджонікідзе. Пізніше вся родина евакуювалася в місто Іркутськ. Тут Мая закінчила середню школу.
Після школи Мая вирішила спробувати стати артисткою. Вона закінчила ВДІК і коли отримала диплом з відзнакою, отримала пропозицію знятися у фільмі «Вольниця». Після виходу фільму про Булгакову заговорили як про обдаровану актрису. Але вона не зовсім вписувалася в стандарти кіноактрис тих років, була далека від миловидності деяких колежанок. Відсутність роботи у кіно вона компенсувала співом. Мая виступала з оркестром Утьосова, і як співачка.
Пізніше отримала Срібний приз на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів.
Вона першою стала виконувати пісні Едіт Піаф.
У 1961 невелика, але яскрава роль партизанки Олени Ступакової у фільмі «Повість полум’яних років» відкрила акторську галерею драматичних ролей Маї: Надія Петрухіна («Крила»), санітарка Марія («У вогні броду немає»), Катерина Іванівна («Злочин та кара») та інші. Мая Булгакова практично ніколи не відмовлялася від роботи.
Вона була органічною в гоголівському «Одруженні», а також у фільмах «Юність Петра», «На початку славних справ», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Слідство ведуть знавці», «Циган», “Пригоди Електроніка”.
У 1977-го році Маї Булгаковій було надано звання народної артистки СРСР.
7 жовтня 1994 Мая Булгакова з колегою мали виступати перед ветеранами. Але по дорозі автівка, на якій вони їхали, врізалася в рекламний стовп. Актриса загинула.
“Я – донька Краматорська, вихованка Палацу культури ім. Леніна, – зізнавалася Булгакова на святкуванні 50-річчя ДК Старокраматорського машзаводу. – Кожна зустріч з краматорцями для мене радісна та надзвичайно відповідальна. Це своєрідні звіти перед людьми, яким я зобов’язана. Адже тут, на клубній сцені, я почала осягати ази сценічного мистецтва”
Леонід Пархоменко
Він народився в Краматорську та знімався у багатьох фільмах: «Донська повість», «Співробітник ЧК», «Ніколи», «Козаки», «Лоша», «Іван Франко», «Хліб і троянди», «Похмурий ранок», «До мене, Мухтар», “Невловні месники” та ін. Але найбільш значущою роботою Леоніда Пархоменка стала роль купця Парфена Рогожина в екранізації роману “Ідіот”, після чого про нього заговорили буквально всі.
Пізніше акторові стали пропонувати невеликі ролі негативних героїв, «бандитів» та «злочинців». Поступово про нього забули, нові пропозиції перестали надходити. Актор почав долучатися до алкоголю, внаслідок чого раптово помер у віці 44-х років.
Леонід Прядкін
Багато хто з нас дивився в дитинстві мультфільм «Пригоди капітана Врунгеля», що здійснив кругосвітню подорож на яхті “Біда”. А розробляв цей анімаційний фільм кінооператор Леонід Прядкін, який народився в Краматорську.
З 1940 року Леонід Прядкін працював на студії “Київнаукфільм” та знімав документальні проєкти.
Мультиплікаційний фільм «Пригоди капітана Врунгеля», завдяки якому режисер й став відомим, він зняв у 1978-му році. За видатні заслуги у кінематографі наш земляк нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та Червоної Зірки, отримав Державну премію СРСР та Ломоносівську премію.
Також Леонід Прядкін викладав в КДІТМ ім І. К. Карпенка-Карого та був членом Спілки кінематографістів України. Помер у 1986 в Києві.
Іван Войтюк
Його знають в Краматорську, зокрема, як режисера місцевого театру-студії «Перехід». Пізніше він переїхав у столицю, де став креативним директором РА “Прем’єр СВ Україна”, “Стиль-С”, виконавчим продюсером телеканалу “Інтер”, а також одним із творців кінокомпанії DaxiFilm.
Він народився у 1956 році в селищі Джартасс, Карагандинська область, Казахстан. У 1980 році закінчив Київський державний інститут культури ім. Корнійчука за спеціальністю “режисура театру” та за розподілом був направлений на роботу до Палацу культури і техніки “Новокраматорського машинобудівного заводу” режисером Народного театру “Данко”. Пізніше в нашому місті на базі студійного театру він створив державний міський театр Краматорська.
На його режисерському рахунку понад сорок театральних постановок для різних театрів України. А також шість художніх фільмів.
На жаль, повномасштабне російське вторгнення забрало життя сина Івана – Володимира Войтюка. Він загинув, захищаючи Донеччину.
Вадим Набоков
Вадим Набоков народився у Краматорську у родині інженерів. У дитинстві захоплювався музикою, літературою, театром, виявляв свій акторський талант. Навчався у музичній школі, яку закінчив за класом труби. Понад п’ять років грав у шкільному оркестрі. Освоїв гру на піаніно та гітарі, добре співав. Також організував шкільний ВІА, в рамках якого виступав. Однак невдовзі від музичної кар’єри відмовився.
У 1981 році закінчив школу і на прохання батьків вступив до Краматорського індустріального інституту. На студентському конкурсі «Дебют» виступив із монологом Леоніда Усача, після чого був запрошений до СТЕМ, що й визначило його майбутню професію – комедійного актора.
Його найбільш відомою роллю є Морячок зі скетч-шоу «Каламбур». Він активно знімається в кіно та на телебаченні.
Валентин Тарасов
Народився в Краматорську. В 1986 році вступив в Харківський інститут мистецтв ім. Котляревського на спеціальність актор театру та кіно. В 1988 році перевівся в КДІТМ ім І. К. Карпенка-Карого, який закінчив у 1990 році за фахом актор театру і кіно.
З 1990 десять років працював актором у Дніпропетровському російському театрі ім. Горького. Паралельно працював на телекомпаніях міста Дніпро а, як сценарист, телеведучий, режисер по рекламі, головний режисер телекомпанії “Приват-ТВ-Дніпро”. З 2000 року працював на телекомпаніях Києва. Головним режисером телекомпанії “Золоті ворота”, сценаристом та телеведучим “Нічного каналу” та “Молодіжного каналу”. Режисером-постановником та продюсером програми “Ток-Ринг” (Національна телекомпанія України), режисером телекомпанії “Студія Плюс”, режисером-постановником, режисером та редактором програми “Жди меня. Україна”, “Країна порад”.
Викладав в телевізійних школах режисуру та сценарне мистецтво.Знявся в художніх фільмах: «Афганець», «Чужа гра», «Кайдашева сім’я».
З 2004 року член Спілки письменників України. Автор декількох кіносценаріїв та багатьох книг.
До повномасштабного вторгнення щопівроку Валентин Тарасов приїжджав до Краматорська.
Денис Іванов
Український продюсер, кінодистриб’ютор, культурний менеджер, телеведучий, засновник Одеського міжнародного кінофестивалю, кінофестивалю для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест», керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік», член Європейської кіноакадемії, член Національної спілки України.
Денис Іванов народився у Краматорську. У 1996 році заснував «Клуб альтернативного кіно» при Донецькому державному університеті. Пізніше працював телеоператором у Донецькій обласній державній телерадіокомпанії, навчався у лондонському Islington College of Arts, отримав диплом майстра чорно-білої фотографії.
У 2014 році заснував фестиваль мистецтва кіно для дітей та підлітків «Чілдрен кінофест» У 2016 році виступив ініціатором проведення щорічних днів українського кіно UKRAINE ON FILM у культурному центрі BOZAR у Брюсселі, Бельгія.
Картина «Рівень чорного» режисера Валентина Васяновича (2017), в якій Іванов виступив у ролі асоційованого продюсера, отримала приз Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI) за найкращий український повнометражний фільм на Одеському кінофестивалі 2017 та стала українським кандидатом як найкращий фільм іноземною мовою.
Валерій Ямбурський
Український кінорежисер, сценарист і продюсер. Член Національної спілки кінематографістів України (НСКУ).
Народився 30 серпня 1968 року в Краматорську. Закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Режисер Кіностудії ім. Олександра Довженка.
Ще один цікавий факт!
У 2005 році режисера Оксана Байрак, яка у 2022 році підтримала російську агресію, знімала у Краматорську фрагменти двосерійного фільму ”Аврора”. Стрічка розповідає про дівчинку Аврору, яка пережила Чорнобильську катастрофу. Краматорськ “зіграв” у фільмі місто Прип’ять, розташоване неподалік Чорнобильської АЕС. У фільмі також знялося більше сотні краматорців, а для сцени евакуації був залучений практично весь автобусний парк. Навіть іменинний пиріг для Аврори випекли на Краматорському хлібозаводі. Фільм став дуже популярним та навіть висувався від України на здобуття премії “Оскар” як найкраща іноземна стрічка.
