У Краматорську нещодавно перейменували 307 вулиць, при цьому деякі з них були названі на честь визначних особистостей, які зробили значний внесок у розвиток України і стали героями нашого часу. Редакція “Pro100media” продовжує ділитися цікавими фактами про цих великих людей.
У зоряній плеяді театральної сцени українська актриса Марія Заньковецька золотими літерами вписала своє ім’я на скрижалі світового мистецтва.
Народилася Марія Адасовська (справжнє прізвище) 4 серпня 1854 року у мальовничому селі Заньки, що на Чернігівщині.
Батько Марії, мав оксамитовий баритон і грав на скрипці та фортепіано, з самого малечку прищепив доні любов до музики. Разом вони грали сімейні концерти для гостей.
Коли Марійці виповнилося десять, її віддали до пансіону в Чернігові. Вчилася дівчинка дуже завзято, була допитливою, але найбільше її приваблював театр.
І хоча батьки бачили яскравий театральний талант дівчинки, вони навіть чути не хотіли про сцену. Марія ж продовжувала грати у аматорських спектаклях. Під час одного із таких виступів молодому офіцеру впала в око юна акторка. Наобіцявши дівчині підтримку у театральній кар’єрі, Хлистов домігся її руки. У 17 років дівчина покинула батьківську домівку й вирушила з чоловіком до Бессарабії – до місця служби воєнного.
Ця подорож стала доленосною, адже там Марія Заньковецька познайомилася з офіцером Миколою Тобілевичем, який пізніше стане величнішим актором української сцени. До того ж її чоловік, який так яскраво перед весіллям розмальовував свою підтримку театру, безапеляційно заявив, що єдина роль, яку має виконувати жінка – бути слухняною жоною і матір’ю.
Єдине, що могла дозволити собі Марія – домашні спектаклі. Після одного із таких виступів вона запросила на гостини чимало акторів-любителів і між іншим сказала, що чоловік проти сцени. Гості, які захоплювалися яскравим даром Марії, стали впрошувати чоловіка відпустити дружину на навчання, і що театр – це її покликання. Щоб уникнути скандалу, Хлистов дав згоду, але за однієї умови: дружина мала грати на українській сцені, і аж ніяк не на російській. Річ у тім, що тоді українська сцена була під забороною, тож своєю згодою він вбив двох зайців – і відпустив Марію, і знав, що вона зовсім скоро повернеться до нього. Та не так сталося, як йому гадалося.
У 1881 році царський уряд дозволив ставити п’єси українською мовою. Марко Кропивницький заснував у Єлисаветграді (нині Кропивницький) театр і запросив до нього Марію. Із 27 жовтня 1882 року розпочався “офіційний” творчий шлях видатної акторки. Вона обрала собі псевдонім і стала Марією Заньковецькою (назвалася в честь села, де народилася). Роль Наталки із “Наталки-Полтавки” Котляревського стала дебютною, але акторка настільки вжилася в образ, що її гра була неперевершеною. Разом із трупою Кропивницького гастролювала до Полтави, Києва, Чернігова, Харкова, Одеси, Житомира, а також до Москви і Петербурга.
Гастролі 1886-88 років принесли Марії світову славу. Кожен її виступ мав шалений успіх.
У 1887 році церковний шлюб із Олексієм Хлистовим був розірваний. При розлученні, вона взяла всю вину на себе і цим самим приреклась на безшлюбність, адже за тодішніми законами винний у розлученні не мав права на повторне одруження. Але виходу і сил жити з нелюбом не було. У серці давно оселилося палке кохання до іншого. Той красивий, із чарівним голосом офіцер, якого зустріла у Бессарабії – Тобілевич, нині відомий актор Микола Садовський, який так пристрасно втілював на сцені своє істинне кохання, що від їхньої любові не можливо було відвести погляд. Ще відтоді для акторів кохання і сцена стануть одним цілим. Вона розчинялася у ньому, він купався у променях її любові.
Після гастролів закохані Марія і Микола купили невеличкий хутір поблизу Києва. Там у “Марусиному курені” (так назвали своє обійстя актори) промайнули найкращі роки життя. Тут завжди було людно, двері були для гостей завжди відчинені.
Зрештою Марія Заньковецька залишила створену Садовським трупу через сімейні негаразди. Причина банальна: Микола став частим гостем у ліжках інших жінок. Заньковецька, як пристрасна і чутлива натура, тяжко переживала численні зради. Тому були і гучні скандали, і навіть спроби вкоротити собі життя. Зрештою, сил терпіти не стало, жінка покинула Миколу.
Але навіть це не змогло навічно розлучити Садовського з Марією. Повинившись за все, вернувся, а ще привіз Марії свого малого сина Юрка. Жінка прийняла дитину, полюбила, опікувалась ним, ба, називала синочком, а він її – мамою. Своїх дітей у неї не було.
Восени 1915 року Марія Заньковецька вступила в трупу під назвою “Товариство українських артистів за участю М. Заньковецької і П. Саксаганського на чолі з І. Мар’яненком”. Всю осінь з великим успіхом вона виступала в одеському театрі “Гармонія”.
Після Лютневої революції 1917-го гастролювали по Україні, даючи вистави за найнижчими цінами, щоб на них могли потрапити всі охочі. Але смерть матері змусила перервати виступи, до того ж на похоронах акторка сама застудилася. Запалення легенів надовго вклало у ліжко, а одужання все не йшло. Остаточно оговтатися від хвороби так і не вдалося. А через ослаблений імунітет став розвиватися туберкульоз.
У 1922 році Марія Заньковецька грала востаннє. До того ж, це було святкування 40-річчя її творчої діяльності на сцені.
Марії присвоїли звання народної артистки, а ще Троїцький народний дім, де виступала артистка з 1919 до1922 року, перейменували у “Театр імені М. Заньковецької”.
