Євген Омельчук народився і виріс на Київщині. Навчався на моряка дальнього плавання, захоплювався кросфітом та планував стати майстром спорту. Однак повномасштабне вторгнення змінило життя чоловіка. 24 лютого 2022 року Євген пішов до військкомату та став на захист України.
Після отримання поранень, під час реабілітації, він відновив заняття спортом і згодом взяв участь у змаганнях United States Air Force і Marine Corps Trials 2024. Зараз Євген популяризує фізичну активність як ефективний спосіб реабілітації серед ветеранів, які отримали поранення на війні.
Про поранення, реабілітацію, спортивні досягнення, важливість адаптивного спорту та плани на майбутнє Євген розповів журналісту “Pro100Media».
Скільки років загалом ви займаєтесь спортом?
Вже 4 роки. Зараз я займаюся кросфітом, волейболом сидячи, веслуванням на тренажері, стрільбою з лука. Це адаптований під військових та ветеранів спорт.
Як ви потрапили до лав ЗСУ?
Пішов добровільно, це моя громадянська позиція. Вирішив, що не можу сидіти та чекати ворога у себе вдома. Так у 24 роки я опинився у війську. Мене у військкоматі не хотіли брати спочатку, бо я молодий, без досвіду, але я переконав, що можу бути корисним на полі бою.
За час повномасштабного вторгнення був в Чернігівській області, Запоріжжі, Гуляйполі, селах Времівка, Нескучне, Велика Новосілка на Донеччині. Починав як головний сержант роти, виконував обов’язки сержанта з матеріального забезпечення. Після поранення був переведений на посаду телефонного лінійного наглядача. Але це формально. По факту я виконував завдання піхоти.
За яких обставин ви отримали поранення?
Перше поранення отримав в Синельниківському районі Дніпропетровської області. Ми знаходились в смт Просяне, де базувався наш підрозділ. Росіяни використали проти нас ракету “Калібр”. Тоді я отримав черепно-мозкову травму та струс головного мозку.
Друге було під час заходу на позицію. Нас обстріляли з мінометів, я отримав незначні уламкові поранення ніг, ЧМТ, струс головного мозку, акубаротравму.
Ще пізніше нас не вивели з позицій, ми залишилися виконувати завдання і нас обстрілювали зі всього з чого можна. Знову я отримав ЧМТ, струс головного мозку та уламкові поранення. Після цього я був виведений з зони бойових дій. Був направлений на тривале лікування, а відтак отримав інвалідність. Я періодично й зараз проходжу реабілітацію.
Як спорт допоміг вам під час реабілітації?
Дуже допоміг, бо в мене була можливість підтримувати фізичний стан та спілкуватися з іншими ветеранами, які теж отримали поранення та займалися спортом. Спілкування з побратимами позитивно впливає на моє психологічне самопочуття, бо я в суспільстві однодумців, ми всі на одній хвилі, ми розуміємо один одного.
В центрі реабілітації для ветеранів війни були створені умови для занять спортом. Спочатку я часто грав у настільний теніс. Згодом були змагання в Полтаві з жиму лежачи на похилій лавці та їзді на аеробайку. Потім – у Києві з жиму лежачи та у веслуванні на тренажері.
Після того, як почав займатися спортом більш професійно, пройшов відбір для участі у змаганнях United States Air Force і Marine Corps Trials 2024, де отримав золоту медаль з волейболу сидячи та срібну зі стрільби з лука у команді. Я також брав участь у змаганнях з кульової стрільби, веслуванні на тренажері, але там перемогти не вийшло.
Саме завдяки спорту я побував в іншій країні, побачив нові міста та познайомився з новою культурою. Я здійснив давню мрію та побачив Національний парк Гранд-Каньйон, побував біля океану.
За цей час спорт став моїм життям, зараз я вже влаштовую та організовую спортивні змагання разом з Міністерством у справах ветеранів та Українським ветеранським фондом, амбасадором якого я є. Ми втілюємо в життя різні спортивні проєкти, щоб популяризувати спорт серед ветеранів.
Хто підтримує вас зараз?
Побратими, тренери, з якими я починав, учасники команди, з якими я змагався поряд.
Скільки часу спорт зараз займає у вашому житті?
Майже весь мій час. Я тренуюсь п’ять разів на тиждень, буває навіть по два рази на день. Бо в моєму житті є ігрові та неігрові види спорту, також доєднуюсь до кіберспорту, вступаю до інституту фізкультури в Києві. Та й до того ж беру участь в організації спортивних змагань.
Ми також привозимо до нас ветеранів зі шпиталів, розказуємо та показуємо як все влаштовано, щоб вони могли спробувати реабілітацію через спорт.
Чим окрім спорту займаєтесь?
Після лікування та реабілітації я служив у ТЦК та СП, але місяць тому списався з військового обліку зі станом здоров’я і зараз повністю присвячую себе спорту.
Чим взагалі корисний адаптивний спорт для ветеранів?
По-перше, такий вид спорту повністю адаптований для людей, які отримали різноманітні тяжкі травми, наприклад, опорно-рухового апарату чи втратили кінцівки. Для всіх цих військових є можливість знайти себе у тому спортивному напрямку, який їх цікавить, та розвиватися в ньому. У ветеранів з’являється мета, мотивація, нові перемоги. Є можливість побувати за кордоном, подивитися нові міста.
Мені б хотілося зробити адаптивний спорт більш професійним, щоб хлопці могли не просто займатися спортом, а й заробляти гроші на цьому, щоб у них була робота.
Які плани ви маєте на майбутнє?
Хочу побудувати таку систему, щоб в Україні були не тільки Олімпійські та Паралімпійські, а й Ветеранські Ігри, де хлопці зможуть отримувати нагороду, де ми побудуємо систему змагань, де кожен зможе досягти поставленої мети та здійснити свою мрію. Зараз я на шляху, щоб все це зробити, знайти ресурси, щоб запустити цей процес. Хочу, щоб ветеранський спорт був офіційним в нашій країні та започаткувати регулярні змагання для ветеранів, щоб їх було багато. Я хочу, щоб всі розуміли, що спорт може бути гарною реабілітацією, запустити механізми, які в майбутньому будуть працювати без мене.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.
