Артем Кайдан, військовий з Краматорська, надихає своїм прикладом не лише українців, але й увесь світ. Після того, як в лютому 2023 року під Бахмутом він отримав уламкове поранення в голову, багато хто міг би здатися. Але не Артем. Його незламний дух і непохитна воля до перемоги вивели його на шлях відновлення та нових досягнень. Цього року Артем став частиною команди України, яка вже в березні вирушить у Лас-Вегас на змагання з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців Повітряних Сил США — «United States Air Force Trials».
Його історія – це розповідь про мужність, витривалість та нескореність духу, яка демонструє, що межі можливого існують лише в нашій уяві.
Як ви прийшли в спорт?
Я з дитинства займався плаванням. Вчився у військовому ліцеї, де кожен день був спорт, після цього вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в Харкові й там потрапив до збірної команди навчального закладу з плавання. З того часу почав займатися спортом на професійному рівні. Кожен день були тренування, бувало навіть два рази в день. Багато брав участь у всеукраїнських змаганнях, тому спортивний досвід в мене великий. Потім пішов в ЗСУ, тому професійний спорт поставив на паузу. Але продовжував плавати, коли була можливість.
Чому ви вирішили піти у ЗСУ?
Думав: “А хто, як не я?”. Ще у 2014 було зрозуміло, що треба захищати країну, іншого шляху для мене не було. Я служив за контрактом з 2016 по 2019 рік в прикордонному загоні. Після цього два роки працював юристом в Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації, а на початку повномасштабного вторгнення знову відновив службу в ЗСУ. Мобілізувався добровільно. В нас була група однодумців, учасників та ветеранів АТО та ООС. Ми обговорювали, що велика війна може розпочатися, думали про плани. Тому спочатку, як тільки росіяни напали, допомагали в Краматорську одному з підрозділів ЗСУ, а потім оформили офіційні документи та почали захищати країну. Я б просто не зміг знайти для себе виправдання чому я не пішов в ЗСУ, якщо міг це зробити.
Під час АТО та ООС які обов’язки виконували?
Тоді я був в забезпеченні, тому в операціях Збройних Сил участь не брав, але з основами військової справи був, звичайно, знайомий.
А де вдалося побувати під час повномасштабного вторгнення?
Брав участь в обороні та наступальних операціях в Донецькій області. Був у Лимані, Святогірську, селі Пришиб, смт Дробишеве. Після цього ми перейшли на інший напрямок фронту. Був у Бахмуті, працював на бойових завданнях. Під час одного з них ми потрапили під мінометний обстріл. Тоді я отримав поранення.
Як це було?
Ми їхали з однієї точки на іншу коли росіяни почали нас обстрілювати. Пересувалися на двох автівках, я був у першій. За кермом був керівник групи, мій батько. Повилітали всі вікна, нас викинуло з машини. Відбігли в укриття та побачили, що поранені. Батько був поранений в шию та голову, я також отримав уламкове поранення в голову. Ми надали один одному першу медичну допомогу, думали, що встигнемо знову сісти в машину та поїхати, але наступні міни влучили прямо в автівку. Було зрозуміло, що відходити потрібно пішки. По рації зв’язалися з другою частиною групи, котра трохи далі зайняла оборонну позицію, щоб прикрити наш відхід. Через декілька кілометрів під постійним мінометним обстрілом ми вийшли на більш безпечну ділянку, всі сіли в одну машину та евакуювалися у найближчий населений пункт – Часів Яр. В Бахмуті тоді вже не було польових шпиталів, бо це вже був лютий 2023 року.
В Часовому Ярі ми отримали медичну допомогу, нас оглянули, побачили в кого які поранення є. Пізніше волонтери відвезли нас в Дружківку, де розподілили по лікарнях. Я опинився в Краматорську, батько – в Ізюмі.
Розкажіть, як це взагалі – захищати країну пліч-о-пліч з батьком?
По іншому я й не уявляв свою службу. Якщо він пішов служить, то і я б пішов. Але якби ми були в різних підрозділах, було набагато складніше. А так у кожного з нас завжди була підтримка рідної людини та підвищена відповідальність один за одного. Звісно, що ми кожній людині в нашій команді довіряли, але у випадку з батьком це певною мірою кровна довіра.
Як довго тривало лікування та реабілітація?
Приблизно три тижні я ходив на процедури. Ставили крапельниці, робили уколи, бо дуже боліла голова та був набряк, не міг тоді довго витримувати фізичні навантаження. Постійно хотілося відпочивати, але згодом за допомогою медикаментів мій стан поліпшився, тому я знову доєднався до підрозділу.
Тобто зараз ви продовжуєте службу?
Після поранення вище керівництво запропонувало мені здобути військову освіту та стати офіцером. Потім пів року я займав посаду заступника командира роти, а в листопаді перевівся до Управління державної охорони України, тому переїхав до Вишгорода, де зараз й проходжу службу.
Чи допомогла вам якось юридична освіта в лавах ЗСУ?
Мабуть, ні, більше допомогла фізична підготовка та тренування. Навіть коли ротація була, я декілька днів активно тренувався, бігав. Намагався підтримувати фізичну форму, щоб було легше під час виконання бойових завдань.
А як відновлювали фізичну форму вже після поранення?
Починав з легких вправ, бо в Донецькій області не працював жоден басейн. Тому ходив в спортивний зал. Спочатку було важкувато, але потроху втягувався. Займався, коли приїздив до родини в Київ.
Через декілька місяців після того, як пройшла реабілітація, в мене розпочався хронічний головний біль, я міг навіть вночі прокинутися від болю. Спочатку не звертав на увагу, але це повторювалось частіше. Довелося знову звертатися за медичною допомогою, проходив певний курс лікування. Зараз відчуваю себе краще.
Як ви потрапили до команди змагань Повітряних Сил США?
З Іграми Нескорених та іншими спортивними змаганнями, де беруть участь колишні та діючі військовослужбовці з травмами, я знайомий вже давно. У 2021 році я вперше взяв участь у змаганнях, бо під час служби теж отримав травму. Потім почав слідкувати за офіційними сторінками змагань в соцмережах, за оновленнями та відборами. У 2023 році ми теж взяли участь у нацвідборі до команди Нескорених у Львові. В мене був гарний результат.
Але Ігри Нескорених та змагання Повітряних Сил США – змагання різного рівня, складова відбору тут різна. В Іграх Нескорених особистий спортивний результат для відбору в команду залежить на 10%, а у змаганнях Повітряних Сил США – вже на 50%.
Коли я побачив повідомлення про можливість участі у змаганнях в США, відразу подав заявку, взяв участь у нацвідборі та зараз активно готуюся до змагань.
Як проходить підготовка?
Вже півтора тижня в нас проходить навчально-тренувальний збір в Києві. Кожен день в нас тренування, є один-два вихідні дні, коли ми відновлюємося, відвідуємо різноманітні екскурсії. Загалом організатори роблять все, щоб ми максимально підготувалися.
Що дає вам сили?
Підтримка моєї родини. В травні 2023 в мене народився син, тому я дуже хочу, щоб він зростав у вільній та незалежній країні та пишався своїм батьком.
Які маєте плани на майбутнє?
Головне для всіх нас – Перемога. Хочу робити все, що зможу, щоб наблизити її. А взагалі буду виховувати сина та досягати певних кар’єрних успіхів, бо я кадровий офіцер, тому моя цивільна професія відійшла на другий план. Планую реалізовуватись вже як військовий.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.
