Вадим Рибачук батько двох дітей та люблячий чоловік. Він став добровільно на захист Батьківщини ще у 2014 році. Під час повномасштабного вторгнення був мобілізований вдруге. Чоловік захищав територіальну цілісність України у складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ як розвідник-навідник, а згодом, пройшовши навчання, отримав військову посаду снайпера. Загалом без ротацій Вадим пробув на “нулі” майже півтора року.
Був нагороджений Відзнакою Командувача Десантно-Штурмових Військ Збройних сил України та нагрудним знаком «Завжди перші» за високі показники в службі, досконале планування та проведення десантно-штурмових операцій.
26 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення, внаслідок якого залишився без обох ніг та тяжке поранення правої руки.
Про поранення, лікування та підтримку родини чоловік розповів журналісту “Pro100Media”.
Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення?
Безпосередньо перед повномасштабним вторгненням я працював на підприємстві вантажних перевезень та монтажу, тоді був якраз в Бахмуті. Ми робили демонтаж заводу. Сам я з Рівненської області, але працював тоді на Донеччині. 24 лютого ми прокинулися вранці, дізналися, що росіяни обстрілюють всю Україну, зібралися та поїхали додому.
Як ви опинилися в лавах Збройних Сил України?
Мене мобілізували. Прийшла повістка, я пішов в ТЦК разом з батьком. Нам розповіли, що вже багато людей пішли добровольцями, сказали чекати. Пізніше, ще одна повістка прийшла, сказали 8 серпня вже з речами приходити. До великої війни в мене був бойовий досвід, я служив строкову службу, а у 2014, коли почалася війна в Україні, був теж мобілізований. Призвали тоді на 45 днів на навчання, але я прослужив 8 місяців. Брав участь в АТО.
Де ви побували за час повномасштабного вторгнення?
Я був в Серебрянському лісі на Луганщині, потім на чотири дні нас вивезли до Лиману, а звідти на Білогорівку, там вся наша бригада стояла.
Поранення я отримав, коли був на позиції, прилетіла 120-та міна. Разом зі мною був ще кулеметник. Нас тоді дуже сильно засипало, я ледве відкопався, був при свідомості. Зміг лівою рукою, тому що права була роздроблена, дістатися до рації та попросити про допомогу. Мене евакуювали до Слов’янська, пізніше – в Дніпро, де ампутували дві ноги. На щастя, інші органи вцілили, оскільки вберегла амуніція.
Тобто зараз ви ще проходите лікування?
Так, одна нога вже загоїлася та готова до протезування, друга ще загоюється, бо там висока ампутація, треба зробити пластику, зшивати по-іншому. На руці теж зробили пересадку шкіри, треба буде пізніше робити операцію, бо там 4 сантиметри кістки не вистачає. Поки я лікуюсь, а попереду протезування.
Вам допомагає держава?
Так, з цим зараз все добре. Лікування та протезування має бути державним коштом.
Як вас підтримує родина?
Дружина завжди зі мною. Після поранення мене відвезли в Дніпро, так вона вже там була тоді. Я прокинувся після операцій, дивлюсь, вона біля мене стоїть. Ще двоє діток в нас є, часто приїздять до мене в лікарню, їх привозять батьки.
Чим окрім лікування зараз займаєтесь?
Веду свій блог в Тік-тоці. Таке ось хобі в мене з’явилось.
Чи потребуєте ви зараз якоїсь допомоги?
Ні, мені всього вистачає. Мене дуже сильно підтримують близькі. Це дуже мене мотивує. Після лікування та протезування ми плануємо добудувати будинок, а там побачимо, що буде далі. До речі, мені запропонували взяти участь в Іграх Нескорених. Мені це дуже цікаво, бо я з дитинства займаюся спортом.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.
