Сергій Сахов – хореограф та танцівник з Краматорська. Коли почалося повномасштабне вторгнення армії РФ, чоловік з родиною переїхав до Дніпра, де продовжує вчити танцювати місцевих дітей та тих, хто вимушено переїхав через повномасштабне вторгнення.
Журналісти “Pro100 Media” поспілкувалися з танцівником та дізналися як проходять заняття в Дніпрі, до яких змагань готує дітей, чи подобається Сергію місто та чи планує він повертатися до Краматорська.
Розкажіть трохи чим займалися до повномасштабного вторгнення у місті?
У рідному місті ми мали власну студію хореографії. Ми навчали дітей та їздили з ними на різноманітні конкурси. Один з них відбувся за декілька днів до початку війни. Також організовували різноманітні танцювальні майстер-класи. Навіть після 24 лютого ще продовжували деякий час займатися зі своїми учнями онлайн. Студія знаходилася у п’ятиповерхівці на цокольному поверсі, там було безпечно більш-менш, тому ми мали можливість проводили заняття з дітьми онлайн. До речі, в такому форматі ми працюємо з багатьма нашими танцівниками досі, тому що багато з них зараз мешкають в різних куточках України. Влітку плануємо всіх зібрати та поїхати в танцювальний табір в Карпати.
Яким ви пам’ятаєте початок великої війни?
Зранку, як і всі містяни, почули вибухи. Ми цікавилися новинами, тому одразу зрозуміли, що відбувається, полізли в інтернет. Цікаво, що ще 23 лютого ввечері ми з дружиною дивилися квитки, планували їхати на змагання з дітьми, але ж, звичайно, все скасувалося. Пізніше жінка з сином поїхали за кордон, а я займався евакуацією батьків. На той момент взагалі нічого не було зрозуміло. Краматорськ покинув на початку квітня. Зрештою ми вирішили з дружиною зупинитися в Дніпрі, бо вже не один раз були тут і мали знайомих серед колег. До того ж багато наших учнів оселилися в цьому місті й воно близько до Донеччини.
З якими проблемами ви зіткнулись на новому місці?
Не скажу, що в нас було багато складнощів. Але, звичайно ж, треба було шукати нове житло. Витратив на це близько трьох тижнів, тому що вільного житла майже не було через те, що в Дніпро приїхало багато переселенців. З роботою було більш-менш зрозуміло – найшли її у Центрі «Штурм» через знайомих хореографів, які ще на початку повномасштабного вторгнення запрошували приїхати до міста. Зараз дружина трохи змінила фах, вона займається з дітьми у напряму повітряної гімнастики, я продовжую навчати хореографії, також працюю в загальноосвітній школі Дніпра вчителем фізичного виховання. Можна сказати, що я інтегрувався у навчальні процеси у Дніпрі.
Скільки зараз дітей відвідують заняття у “Штурмі”?
В мене – 45 дітей, серед них дуже багато ВПО. Вони займаються на пільгових умовах. У дружини дітей більше – 4 групи, тому що повітряна гімнастика дуже популярний спорт зараз. Це приблизно 80 дітей. Загалом, я дуже радий, що на заняття до “Штурму” приходять діти з Краматорська, деякі з них займалися у нас, інші прийшли з інших танцювальних студій. Всі вони навчаються та беруть участь у змаганнях, які в Дніпрі вже поновили. За межі міста ми з дітьми не виїжджаємо, піклуємося про безпеку.
Як дитині потрапити до вас на заняття?
Можна звернутися безпосередньо в дитячо-юнацький Центр “Штурм”. Зараз є групи 7-9 років, і 9-12 років, ще плануємо відкрити одну групу в травні чи червні. Ще можна написати мені у соціальні мережі чи подзвонити за номером телефону: 066-951-49-38.
Як особисто ви зв’язали життя з танцями?
З дитинства я займався в секції народного танцю. Пізніше закінчив Донбаський державний педагогічний університет за спеціальністю хореографія та далі почав розвиватися у напрямі сучасного танцю. Навіть зараз, в умовах війни я відвідую різні онлайн курси, тому що це напрям, який розвивається постійно.
З якими труднощами ви стикалися на своєму шляху професійного викладача танців?
Не назву це складністю, але потрібно бути дуже уважним під час роботи з батьками. Треба пояснювати, що наша робота не розважальна, а направлена на досягнення результатів. Це не хобі, якому можна приділяти час, а потім вже не приділяти. Уваги потребує і робота з дітьми, тому що треба не тільки вчити їх танцям, потрібно проводити й психологічну роботу.
Труднощі в мене виникли вже після переїзду до Дніпра. Почати працювати на новому місці було емоційно важко, навіть попри те, що для роботи були створені гарні умови. У мене був стан певного спустошення. За багато років у Краматорську ми звикли до певної організації роботи, але у нас все забрали. Ось це було дуже важко перенести.
Зі скількох років можна віддавати дитину в вашу студію?
Наша студія приймає дітей з 4 до 12 років. Більш старших ми, на жаль, не приймаємо. Тому що це вже мають бути групи з позначкою “хобі”, а ми професійна студія та маємо професійне ставлення до хореографії. Дітям після 12 років вже важко адаптуватися у сфері професійних танців. Але ж звичайно є хлопці та дівчата старшого віку, які займалися в інших містах, і зараз не мають змогу роботи це зі своїми викладачами. Тому коли звертають такі діти, ми з ними теж займаємось.
Що мотивує вас у вашій роботі?
Найголовніше – це сім’я. Друге – це мої вихованці. Ми ж тому в Дніпро і переїхали, тому що тут було багато наших дітей.
Ви плануєте повертатися в Краматорськ після Перемоги?
Так, обов’язково. Коли в Краматорську буде безпечно, ми повернемось додому та будемо розвивати наше рідне місто. Багато хто, з ким ми спілкуємося, вже думають над тим, щоб залишитися в тих містах, куди евакуювалися. Але це не про нас.
Які цілі ставите для себе на майбутнє?
Для мене є два розвитки подій: перший, де ми повертаємося додому та продовжуємо розвивати танці в місті, інший – живемо та працюємо в Дніпрі, тому що тут дуже гарне ставлення до нас. До того ж, зараз я підвищую професійну категорію, тому хочу продовжити зосередитись саме на професійному розвитку.
