Наталія Штепа, керівниця театрального колективу «Маски» з Краматорська, була змушена виїхати з рідного міста до Швейцарії через повномасштабне вторгнення. В новій країні Наталія продовжує займатися творчістю і підтримує своїх учнів, які також не залишили творчий шлях. Журналісту «Pro100Media» Наталія розповіла про життя за кордоном та успіхи своїх вихованців.
Розкажіть про ваш театральний колектив «Маски».
Колектив з’явився у 2014 році. За цей час ми були неодноразовими переможцями всеукраїнських та міжнародних конкурсів, брали активну участь у міських та обласних заходах. Колектив належав міській мистецькій школі № 1.
У зв’язку з війною ми всі роз’їхалися по різних куточках України та світу, але підтримуємо зв’язок. Діти в нас дружні, ми як одна велика родина, яка попри труднощі тримається разом.
Усі діляться один з одним своїми успіхами та за місцем проживання продовжують творчо розвиватися та показувати високий рівень. Це дуже приємно, пишаюся ними.
Зараз ви продовжуєте заняття з дітьми онлайн?
Ні, онлайн не проводжу. Зараз ця діяльність призупинена, але якщо потрібна моя допомога я завжди готова її надати.
Наприклад, 11 травня мій учень Микита Щекотихін, який через повномасштабну війну змушений був переїхати з родиною до США, провів захід “We are here”, в якому взяли участь діти з Краматорська та інших українських міст, що вимушені були евакуюватися через війну в Україні. Він став провідним актором, бере участь у різних проєктах. Коли хлопець з батьками приїхав до США, одразу пішов в театральну студію, бо хотів продовжувати навчання. Згодом пройшов неймовірний кастинг та потрапив до мюзиклу “Чикаго”. Зараз йому лише 15 років.
Захід проводився на волонтерських засадах всесвітньою релігійною організацією “Хто ми”, яка допомагає біженцям з багатьох країн світу. Це була справжня театральна постановка англійською мовою під час якої діти грали на інструментах, читали вірші та монологи, розігрували етюди.
Чим ви зараз займаєтесь у Швейцарії?
Я режисую заходи, на яких ми розповідаємо про українську культуру та традиції. Наприклад, нещодавно проводили захід до Великодня. Також з українськими дітьми ми показали виставу у декількох містах. Вони не професіонали, але хочуть цим займатися, показувати, що вони талановиті, розповідати про українську культуру. Якщо збирається гарна команда, за кордоном є можливість проводити подібні заходи. Але це мають бути люди, які готові працювати.
За другою освітою я викладач фортепіано, піаністка. Зараз граю в оркестрі разом з сином, він саксофоніст. Донька в цьому році також почала займатися в музичній школі.
Я дуже сумую за своїми “Масками”, в цьому році нам було б 10 років. Зараз взагалі таке відчуття, що це було колись давно в іншому житті. Але я вірю в найкраще.
Чи вдалося вам влитися у місцеве суспільство?
Так, у Швейцарії дуже приємні люди. Та й менталітет близький до нашого. Тут дуже підтримують Україну.
А взагалі ви плануєте повертатися в Краматорськ?
Важке питання. Думками я вдома. Хочеться повернути все назад, щоб все було як раніше. Як буде далі ніхто не знає. Скільки буде війна теж невідомо. Але я вірю в скорішу Перемогу та кращі часи для України. Намагаюся жити одним днем. Глобальних планів немає, продовжую працювати.
